"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& журналістика & Я-блог & Мої прекрасні грабунки

Мої прекрасні грабунки

28.03.2016 16:00

Я, попри аполітичність та легесенький, мов пірячко анархізм, - людина мирна й законослухняна. Ну не люблю я порушувати хай і поганого, але порядку, й завжди вірю, що від мертвого чи вигнаного керівника користі буде менше, аніж від живого. Варто принаймні спробувати й прийти - без мітинга, а з простими людськими словами, й спробувати достукатися до нього.  Звісно, що життя мене вчило й переконувало, утім, не переконало: лише 2 керівника на моїй довгій і поки що міцній пам*яті (з понад 10тьох) були гулхими до слів і несприйнятливими до людської мови - наче не вірили, що раби мають право до них говорити.
та зараз не про це, а про те, що мої контакти із правоохоронцями, попри законослухняну вдачу, аж занадто часті - теж понад 10. І не через журналістику й прес-конференції, а просто ... Просто так склалося.

Я пам*ятаю, як люди з корочками конфісковували дідову рушницю "на зайця" після його смерті. Я пригадую, як зникла моя шкільна подруга (насправді, повіялася із хлопцями, й повернулася)  - до нас приходив дільничний і розпитував, коли я її бачила востаннє. Пригадую як кілька разів старші лейтенанти та капітани навідувалися, щоб спитати - чи не бачила я чого підозрілого, бо в сусідів біда - обікрали, спалили авто, побилися і т.п. Але то - дріб*язки. Тепер про серйозні зустрічі.

Уперше я стежила за роботою правоохоронців понад 20 років тому,  коли на наш берег, на дачу на самому Дніпрі, винесло потопельника - як стало відомо потім,  через нещасливе кохання п*яний хлдопець стрибнув з катера й потрапив під гвинти. Я, підлітком, уперше побачила, як правоохоронці Білозерки, Голої Пристані й Херсона, накидаючи мотузку на мертве тіло, тягають його від берега до берега, намагаючись позбутися "трупака" на зоні своєї відповідальності. 
Уточню: якщо чесно, тоді я не знала, чому знову й знову коло нас крутяться човни й прибиває те саме тіло  - думала, мотузка рвалася й течія робила свою справу, а виявилося ось так... Аж поки хтось із місцевих не допоміг і не прикрутив покійного за ногу так, що мотузку довелося б різати - вона б не розв*язалася. То вже так і потягли правоохоронці нещасного хлопця, роздутого й почорнілого, до Херсона. А справа виявилася не "глухарем", а п*яним нещасним випадком - варто було так "старатися"?

Друга серйозна зустріч із правоохоронцями була вже у Донецьку, коли в 90ті на мене в Комсомольсокому парку (тепер там Донбас-арена) напав амністований чолов*яга - дуже блідий із дуже татуйованими руками і, забравши сумку, намагався ще й "поділитися коханням". Я відбилася й пішла писати заяву до райвідділку. ЩО вам скажу? була в Макіївці, була в 2х районах Донецька. Скрізь писала заяви. Мене, як аудіоверсію порнофільму, вислуховували по черзі у кожному із "закладів охорони правопорядку" по декілька разів. А потім казали: от якби метрів двісті північніше (південніше, західніше), то ми б розслідували ваш випадок, а так вам - до райвідділку №... Мені було 18 і я ходила. Аж поки не стало гидко.

Втретє я знову спілкувалася з правоохоронцями Херсона - у нас обікрали дачу. Я бачила, як дівчатка-експерти, трошки старші за мене, уперто оминали поверхні, з яких відбитки можна було зняти (виставлене злочинцями скло, ручку дверей, кинені на підлогу крадіями шухляди) і як натомість уперто знімали неідинтифікеовані  відбитки з порепаної, в облізлій фарбі, старої рами, з посуду, на якому можуть бути відбитки усієї моєї родини, але не злодіїв. Я сказала це вголос, на мене шикнули, і я, ще досить молода тоді, замовкла.

Четверта зустріч знову була Донецькою. Скажений головний біль не давав можливості влізти у маршрутку і я спекотного вересневого дня вирішила дістатися додому пішки. Мене хитало, очі були червоними й зіниці широкими й мене, як наркоманку, затримав патруль. Я ледь ворушила губами й намагалася пояснити, що я не "наркоша кончєная", а мені не вірили й тягли в авто.
І тут я згадала про документи! Чомусь той факт, що при мені був паспорт, студентський квиток і медична картка (а може, що був день і довкола нас згуртувалися люди?) подіяв - мені дозволили йти, відпустили.

П*ята зустріч була багатосерійною і гостросюжетною: пару років тому, паралельно з феєричними змінами голів УМВС Херсонської області й політичними подіями, я вирішила замовити ремонт квартири. Жилою залишилася одна кімната, перевторена на склад, а  решта квартири ремонтом була перетворена на сарай - оббивалися стіни, стеля, перезаливалася підлога. Страшно згадати!
І от - мене обікрали найняті майстри.Я наступного дня помітила це й звернулася до тоді ще міліції.
На речах , у яких вони порпалися, залишилися сліди будівельних сумішей, довкола - сліди зацементованих капців.
Приїхали правоохоронці, сфотографували, натякнули, що я живу в сараї,  зняли відбитки пальців разом із крейдою і поїхали. Я не встигла ані віддати детальний список викраденого, ані спитати, що мені робити далі. Єдине що встигла - дати адресу своїх "майстрів".
Наскільки мені відомо, їх відвідали, вони зібрали речі й дружно виїхали з квартири, яку винаймали. 
Пройшло 2, 5 роки - мені ніхто не дзвонив, ніхто нічого не шукав. На мою спробу візиту слідчого відповіли - "вас визовуть".Крапка.

І ось тепер - шоста велика нагода: в мене в маршрутці № 47 витягли мобілку. Вона була в чохлі, схожому на гаманець, мене штовхнув у набитому мікроавтобусі чоловік  років від 40 до 50, на зрість 170-175 см, на вагу до 70 кг, на око - явно "з місць не надто віддалених", з амністованого контингенту. Від ньго так тхнуло несвіжістю й перегаром, що я ледь не знепритомніла. Тому й запамятала.
Щойно він вийшов, як я подумала: треба перевірити  речі, й провела його поглядом - він швидко звернув із Залаегерсег за тролейбусне депо. Але маршрутку так теліпало, що довелося триматися аж до наступної зупинки.

От тепер я думаю: минув тиждень, чи варто й писати заяву? Чи спробувати поліцію? Як думаєте?

П.С. У мобілці, на диктофоні й у чернетках смс, було багато нових віршів і декілька нових пісень. Навряд чи вони потрібні крадію чи новому власнику старенького самсунга :(

 

календар

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031