"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& література & проза & Анатолій Марущак - про "Справжній іграшковий світ"

Анатолій Марущак - про "Справжній іграшковий світ"

19.03.2016 10:44

ЧАСОВІ ПОЯСИ І ПОЛЮСИ СВІТУ

    В «Справжній іграшковий світ» Олени Маляренко увійшли збірки оповідань: «Казки для мене дорослої», «Повернення» і «Поламані іграшки». Їх єднає і авторська манера оповідання, і вибір героїв і життєві цінності. Тільки  «Казки…» і доросліші, і майстерніші, як і годиться написаному у більш зрілому віці.

В географії існують часові пояси, а у людини вони вікові. Наче у дерева кільця, вони, в залежності від сприятливості подій чи негараздів, залишають свій слід в долі людини. Час в оповіданнях Олени Маляренко сприймається майже на дотик. Звичайний, він матеріалізується в годинникові, а електронний – в телевізорі. По-різному його відчувають герої книги. Мабуть, невипадково вже перше оповідання називається «Час»,  який визначає «…наповненість особистими відчуттями, змінами, подіями». На кількох сторінках все, що відбувається з нами і нашим часом. Можна і не описувати життя, достатньо назвати його прикмети. Можна довго не розповідати про старість і безсоння, достатньо влучно, образно сказати: «Обличчя будинків крізь вікна розквітають обличчями тих, кому більше не хочеться спати…Бо скоро сон стане таким довгим, аж страшно робиться від слова «вічність»…

Є одна субстанція, яка десятиліттями опирається Часу – це Пам’ять. Ніхто не дасть відповіді, чому деякі значні події майже стираються з роками, а якийсь епізод з дитинства пам’ятається у найдрібніших  деталях. Таких картин, не підвладних часу, в книзі чимало. Ось і «Пшеничні янголи» із цієї території, де епізод протистояння злу, справжнього чоловічого вчинку підлітка потребує вже філософського осмислення. Може, тому і застрягла ця історія скалкою в пам’яті назавжди.

     У будь-якій збірці оповідань є ключове. Як на мене, в ньому зовсім не  обов‘язково повинні бути наріжні камені творчості письменника, але воно - сутність автора. Про «Вєтєрок» хочеться говорити серйозними епітетами. В даному випадку порівняння з класиками – оповіданнями Чехова, Буніна чи Короленка не комплімент чи літературний аванс, а підказка для читача: саме про вищу лігу жанру йдеться, коли після прочитання ще відчуваєш смак оповіді, а її герої ще довго не відпускають тебе до буденного життя. Такий невибагливий світ провінційного куточка із запахом пива і в’яленої риби манить не тільки того, хто жив там, але й вас. Тому що і вам тоді було п’ять років, і усе було попереду. Минулий час може бути і теперішнім, якщо пам’ять зберегла той давній світ у відчуттях, запахах, переживаннях, наче першу закоханість.

    Іноді минулий і теперішній час зустрічаються не просто спогадами однієї людини, а колективною згадкою: якими ми були. Більше того, носії тих спогадів бачать своїх послідовників і порівнюють,…порівнюють. Старий час в новому одязі, точніше, у зовсім юних тілах. Таке відлуння, переможне одночасно для двох поколінь, звучить в оповіданні «Родоначальники». Цікаво, що сюжет реалізований, передусім, завдяки жвавому діалогу. Автор володіє і цим важливим компонентом у створенні природності ситуації, а ще почуттям гумору.

   Часовий пояс людини, на відміну від географічного, має властивість замикатися в коло. І «Казки для мене дорослої» проходять самий такий шлях, хоча назви першого і останнього оповідань звучать, мов антитеза: «Час» і «Не час». Але, як кажуть мудрі люди у таких випадках: з ярмарку йдемо. Для когось світлофор життя вже блимає з жовтого на червоне, а для іншого тільки-но запалює зелене світло. В оповіданні «Минув рік» Олена Маляренко винахідливо поєднала сприйняття часу хлопчиком з матеріальним втіленням часу – годинником. Тільки в дитинстві бувають особливі друзі: плюшеві ведмедики, які розмовляють, Карлсон, котрий літає…А у Альоші – годинник, що ніколи не казав йому «ні» і рахував хвилини дні, місяці, рік, мимоволі наблизивши час розставання, бо, коли діти виростають, у них з‘являються інші друзі. Час невблаганний, і закони його суворі.

       Герої книги в більшості максимально розведені в часі. Це - діти і старі люди. Два полюси життя. Чому Олена Маляренко зробила саме такий вибір? Можливо, відповідь в ескізі «Світу мій», щемливій розповіді про бабцю, що пішла у засвіти і залишила по собі світлий спомин. Невістка промовляє: «Що старе, що мале – правду говорять». Це звичне порівняння  раптом набуло зовсім іншого сенсу: старі і малі говорять правду. До відомого «вустами дитини промовляє істина»  додамо: і старої людини також, бо вже надто близько до Бога, щоб говорити неправду.

Автор запрошу нас у світ правдивих людей. Одні з них тільки починають жити, інші готуються до позаземної мандрівки. Вони з різних полюсів життя, але саме їх світи взаємодіють між собою, малим передається філософська мудрість буття, а старим – радісне світло дитячих душ і усвідомлення, що їх кровинка продовжить  життя родоводу. Останнє оповідання «Чому варто розмовляти про Бога» на цю ж  вічну тему. У самому творі жодного разу не згадується Господь. Саме тому і мати не може заспокоїти дитину, яка хоче знати, що буде з нею потім. Так, буває, що дитина уже замислюється над сенсом життя, а дорослі ще в дорозі до цього полюсу світу.

Сучасна проза, а тим більше оповідання дуже економні у заселенні площ описами природи чи портретами героїв. Все лаконічно, проте образно і влучно. Саме так пише і Олена Маляренко. Ось тільки один приклад з «Вєтєрка»: «…ми увійшли. Хоча увійшли – не те слово. Ми провалилися на саме дно карого ока вороного коня – так густо і тьмяно там було. А ще цей запах! Вперше! Мішаний запах риби, пива, біляшів, дешевих цигарок – вологий і густий! Хотілося заплющити очі й тягти носом, запам’ятовуючи и просотуючись ним».

   Побувавши на полюсах життя людини і здійснивши подорож у Часі, в якому перебувають герої оповідань Олени Маляренко, і сам із читача  перетворюєшся на самовидця і учасника подій, настільки вміло автор створює настроєве тло, коли з’являється поруч з текстом своєрідний підтекст - відправна точка для власних роздумів

АНАТОЛІЙ МАРУЩАК,
заслужений журналіст України, член НСЖУ,
Національної спілки письменників,
Національної спілки кінематографістів України

календар

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31