Ось так і складається фатальна ілюзія історичної правди.
Я кажу ілюзія, тому що пишуть і говорять, роблять свідомо чи ні цю ілюзію 3-5, ну від сили 10 мійльонів дорослого населення держави. Саме вони поділилися на табори чи то зі щирих переконань, чи то за компанію, чи то заради пригод, чи то за гроші. А що робить решта, інше українське населення, більшість?

Політична полеміка вимагає сказати , що «Україна ніяк не прокинеться». Але це теж ілюзія, якщо не сказати «брехня».
Україна не спить. Вона працює. Насправді працює. І їй - не до балачок. Бо праця - це і її самозбреженння і виживання, і ресурс для тих, хто всесь час щось ділить.

На жаль саме про цю працюючу більшість історики майбутнього не знатимуть нічого. І саме цю працюючу більшість чомусь не здатна поважати розділена політичними амбіціями та двома такими різними й такими однаковими майданами меншість. Розумієте – МЕНШІСТЬ, яка вважає себе обраною кастою, якимись кшатріями. І з погордою більшість називає бидлом.
Та хай там як Моє слово - від імені більшості, яка мовчить, яка втрачає свій шанс говорити.

З погляду історичної правди - це помилка. З погляду збереження життя - перевага. Так, народ, який відмахується й  мовчить, не лише втрачає СВІЙ ШАНС ГОВОРИТИ і цим самим дає простір для сьогоднішніх і майбутніх фальсифікувань як однією, так і іншою стороною, він і втрачає ШАНС БУТИ ПОЧУТИМ.

Але насправді ця мовчазна більшість, як той віковий дуб, дає можливість "еліті" нинішній - їсти, пити, протестувати, розганяти протести. Ця мовчазна більшість - непохитне тло, на якому хтось розташовує одну єдину яскраву ниточку.

Мудра більшість так само, як і наша добра земля, терпить, робить і чекає, коли вляжеться курява від чергової піщаної бурі. Чергової революції чи війни. І буде знову народжувати – дітей, матеріальні й духовні цінності, справжню еліту, котру неможливо завезти з Росії чи з Європи. Її треба виростити, як цінний сорт пшениці. А на це треба часу, терпіння і роботи. Галасом чи грошима - тут нічого не зробиш.
То може її мовчання - золото?