Інший варіант
Він зазирнув у гаманець - пустий.
Ну що ж, і не таке переживали...
Пішов до друзів, говорили, випивали,
печеню їли, хліб ломили неквасний

Було і добре й якось - трохи млосно.
Та - не до сумнівів і не до срібняків.
Ісус казав неголосно і просто
і не звелів: задумав? йди й роби...

У паралельнім всесвіті, десь там, 
Людина-Юда не продав свого Христа.
13.01.2017

 

Заради життя
Суд перевторюється на світ,
цвіт перетворюється на цвинтар.
Скільки ще треба років і літ
Щоб розібратися й відповісти:
Чи важливіше це – покарать,
визначить ступінь і суть провини?
Чи наше горе не залікувать
помстою, й не повернуть безвинних?

Горе і зброя. Вже «аз воздам»
пишуть не боги, не монте-кристо.
Кожного дня по своїх судах
тягнуть когось різномастні – істи.
-Ізмами б’ють наче кулемет,
не ураховуючи віддачу,
й не помічають, як рикошетять
в тих, хто і так постраждав і плаче.

Босе по цвинтарю йде життя .
Де мертві леви, де пси живі?
Істина в розпачі йде із суда, -
не очі зав’язані, без голови він.
Pereat mundus et fiat justicia:
за справедливість у круговерті
всі перевторюємось на вбивць і
сіємо смерті.
05.03.2018

 

Подзвін ніпокому
...................І не питай, по кому подзвін.
..................Він по всіх по нас.
Я знаю: я для тебе не герой,
не предок навіть, не авторитет.
Я - "Дед, отстань, про Сталина не ной.
И про эсэсэсэрию не бредь"
 
Тепера, внуцю, ти тут патріот...
Хоч де б ти взявся, якби я тоді...
В нас різні мови зараз, стяги різні й от
до вічного вогню я йду один...
 
Вже не потрібні подвиги мої
тобі і вам. Та ж я їх не забув!
Чи не тому ви знову - на війні,
що ти моїх історій - не почув?
09.05.2016

 

#Хтовсіцілюди
Де ви тепер, хто кричав від душі "юлі волю",
потім навспак вимагав: "хай цю суку посадять!"
Чи не в собі? У який же момент він вас зрадив,
розум? Чи ви не буваєте в згоді з собою?

Що у вас з пам’яттю, люди, що Надю просили?
Проти Росії на площах за неї стояли,
«путін хуйло, відпусти» – гігагерци літали…
Ви ж здобули. Чом не раді? Її відпустили.

Де ті учені, що обрахували збитковість Донбасу,
що про дотації Криму й його непотрібність волали?
О, то тепер москалі відняли капітали
ті, що тримали країну, бюджети і каси?

Їх не знайти, хто казав – Яценюк розумніший!
Меншає й тих, хто плескав Порошенку в долоні.
Де ті, хто вірив що буде Кличко чемпіоном,
в державотворенні? Тихо, сховались мов миші.

Ледь не забула: вам і Янукович здавався
злом не найгіршим. А то здогадались– бандюга!..
Ви й за Союзу кар’єру робили нетуго,
просто тепер десь оті партквитки захарлались.

Я все сказала… Не варто на мене дивитись,
так наче плюнула в душу чи харкнула в серце.
Просто я не розумію: ну де ця береться
чи то безпам’ятність чи кругова некритичність?

Я не суджу – ненормальним не варто судити,
тих, хто суспільно збивається в праведні зграї,
Тих, хто командний, хто хоче й по правилам грає.
Ні, я не можу своій аутичності вчити,
бо не встигаю взуття у повітрі міняти, 
бо незугарна буть модною і провідною.
Можу лиш вірити – буде життя за війною.
Гнівом й прозрінням не дайте своїм управляти.

Й прошу одне: озирайтесь на люстро хоч іно.
І обертайтесь довкола , бо поряд - такі ж бо.
І поправляйте своїй правоті гарні німби
І відпустість: хоч із вами, хоч з ними – а зимно…

 

#Не_в_ногу
Знов сьогодні знайомі ховали онука-бійця
і казали: загинув отам, у твоїх, на Донбасі.
А з Донецька он пишуть: загинула ціла сім’я,
підірвали твої всушники….
Гірко щоразу…
Та пробачте: я з вами не стану на вашу борню,
за ідею не вб’ю, і до помсти не йтиму, зціпивши
зуби міцно. Й шкода мені, що не спиню,
тих хто хоче війни, перемоги, й не зна, що помстившись,
не утішиться… 
Навіть не знаю, як розборонить.
І не можу сказать, хто правий, бо обидва убили,
і обидва страждали, й обидва в війні загубили…
Я лиш можу молитися, витривать і не судить.

Я ридаю з одними – міста, їх життя, їхні діти
Загули у страшенноми вирі боїв та неправди.
Я ридаю із тими, хто у однострої зодітий
йшов на схід мов герой , а додому вертався трунами.

Я чужа є для вас – бо не шлю на «рашистів» прокльонів.
Я чужа єдля вас – бо не лаю «бандер» і «піндосів!»
Я тупенька й для тих, хто скидає вину на масонів,
Що ж погана- нехай. Тільки досить війни, просто досить.

Ні, не хочу права буть, свята або перемогти.
Просто хочу не чути захриплих від клекоту злого.
Справжні люди - ніколи не будуть палити мости
і не рватимуть, поки духовно живі, - по живому.
січень, 2018

 

Задмухана свічка
Нам завжди шкода лиш тих, хто помер?
Ми не вміємо жаліти тепер?
Нам солодші за впокій молитви,
аніж проща - хай чужих та живих?
Чи свічки за тих палкіше горять,
хто не буде суперечить й кричать, -
мовчать?

Он лампадки й колосочки несуть,
і воліють про голодних не чуть,
про знедолених забуть, про калік,
про розстріляних учора й торік,
і неправих прирікають на смерть,
запускаючи біди коловерть, -
ще не вщерть?

Співчуття - в театр страждання веде.
Кожен в траурі, правий, гордо йде.
Лячна мода - на загал голосить,
метрономом чужий спогад цідить.
Дві волошки, чорна стрічка в руці...
Та чесніші і живіші - мерці
То - цить!
27.11.2017

 

два берега
Найстрашніше: ми майже повірили,
що у правди є тільки два берега.
Ми 'дне 'дного чим тільки не міряли,
до яких не вдавались стратегій ми.
Розтлумачили, аналітики,
розкусили всіх, конспірологи.
І кухарки усі вже - політики,
і вже неуки навіть - логіки.
Так от глянеш - а світ поділений
вже на Півночі і на Заходи.
Але ми - такі само знесилені,

і на шиях ті само зашморги,
і безмежність таки не ділиться...
Полем зораним неозоренним,
ми до правд - шкутильгаєм на милицях
слід у слід, сієм суд і горе ми.
28.03.2017

 

Літописи несамовитих самовидців
Як же хочеться знову почати жити,
не чекати до ранку – хто там і як там?..
Я втомилась, не скімлячи - тихо скніти,
і кріпитися серцем, душею, очами,
бо уже йне плачеться з легкістю – де б то?
Я - іржава від солі, стара й заклякла.
Коли люди людей заганяють в гетто,
не стає - лише Ольги, птахів і паклі,
щоби помста спалила Іскоростені,
Деенери, Кримнаші і … що там далі?
За одного – заплатять нехай поселенням?
А за Сотню Небесну - усім шахтарством?

Безконечна ця казка про мстю і правду.
Безконечне потворне шукання винних.
Бо ніхто не прийде і не дасть нам ладу -
Ні з варягів, ні з греків, і ні з берлінів...
І який би по тому не став Літопис,
Всі ви, нестори й самовидці, – годі.
Неможливі пояснення Конотопів,
Крутів, Пєсок, Дебальцевих, аеропортів.
І не буде спочинку очам, бо чорно:
князь на князя, холоп на холопа - данність.
Але разом ми крутимо спільні жорна
й перемелюєм долі, часи, державність,
і себе… 

Перекручені на тефтельку,
не смакуєм, криваві, й не оживаєм…
Я не можу думкам затулити пельку.
Але з тими думками – життя немає.
19.03.2017 

Зажури плин
Моїх зажур не переплисти й двом.
Аби сильніший хтось. Аби сильніший…
А під байдужістю ховатися обом –
Немов ставати трошки щасливішими.
То ти тримайся і мене тримай,
І стриманістю прихисти й загоюй.
У нашій прохолоді - як не рай,
То хоч би територія без бою.
18.05.2016

 

 

Game over
Ти стріляєш отут, стріляєш
і ці правила вибрав не ти
І не думаєш, що убиваєш
Бо ж навпроти – скоти  і кати.

Він стріляє у тебе, стріляє
ти крізь зуби смієшся, та ось…
Куля-дура пронозо втрапляє
Й - урвалось…

Ждуть рушниці і сина, і брата,
по окопу на кожен майдан.
Виши- вата і путінська вата
Не лікують від ран.

Виживають – затяті і сильні?
Виживають - самотні і злі?
Помирають звитяжні і вірні?
Хто це важить й коли?

Випадковість, безлика і сіра,
обирає усякі життя.
І в могили, у спільні могили,
Українське ляга майбуття

Чи жива я? Проколена болем,
переорана криком чужим:
з чоловічі війнушок на полі
Повертайтесь – обоє – живими.
30.04.16

 

Полиновий базар
Ще збирачі за тебе виторговують,
гіркий полин, чорнобильська трава.
Й діди-баби самотні човги-човгають,
і виживають в зоні, вижива…
Такі відчужені, так затяті,
мов Україна, кинена на дно,
яке живе, з чорнобильським прокляттям,
з прокляттям запроданських заколотів,
живе в зневірі й виринає в віру,
живе в ненависті, щоб випірнуть в любові,
живе в убогості й неволі. Та мов звір той,
крізь чорні грати дивиться на волю.
Ще скільки років до розпаду стронцію?
Що там лишилось до розпаду цезію?
Недовго наживатися торговцям.
А ми з тобою, Україно, – ми не щезнемо...
26.04.16

Владонько моя, владо
Владонько моя, владо,
чом ти знову людям не рада?
Хочеш тільки оплесків, квітів,
хочеш боготворства прижити.
Та хіба богів робить стадо?
Бубонцями б тільки дзвонити...

З нами на дорогах вам тісно -
бачу, як ви їдете  містом.
З вами навіть вбогі - багаті,
бо за всіх бідніш - депутати.
Я не заздрю: високо сісти -
та далеко долі злітати.

Рада, що всміхаєтесь досі.
рада - ваші діти не босі.
Жаль, що за батьківські корита
ще відповідать будуть діти.
Жаль, що стадо те ж стоголосе
скоро пустить всіх під копита.

Схаменися, владонько, владо.
Страшно буде відповідати
29.04.2016 

 

 

•Правота
Вже від болю не можу ковтати слова
Світ завузився в пасмо із двох кольорів
Правота не дає переваг і права -
Залишаються тільки в живих.
 
Поневолені волею, вітер несе,
нам гучні голоси тих, хто прагне  свого.
Забирайте й моє. Загрібайте усе!
Я у жмені лишу собі хрестик і Бога.
 
Не вбивайте лише і живіть, і живи… 
Не змогла ні розчути, ні переконать .
Й від своєї вини – понесу молитви
до правИх. Тут і там їм хрести височать…
 
 
 
 
•Смиреннячко…
Дивитися нагору – тільки в небо.
Шукати ж ока нинішніх царьків 
мені і не цікаво і не треба,
та й я – не надприваблива для них.
Не хочу їх крила і благ зі столу.
Не хочу бути в моді чи в честі.
Я – страва надто грубого помолу
і надто вже широкої кості.
Я хочу тиші, праці і надхнення,
щасливих лиць усміхнених людей.
Ти вибач, Боже, я ще не смиренна,
за що і потерпаю. День  у день.
 

•Богоявлення
Бог народжується в людині
Не питає, чи та достойна
Бог народжується, і нині
Він болить у нас невигойно.

Хочем мститись - велить прощати.
Хочем мчатися світ за очі - 
Він спокійно велить й почати
світ із Зірки, що опівночі
осіяла линяле небо,
пролилась мов сльоза на землю.

Бог родився. Йому це треба.
Що ж, а значить - і я потерплю.
Він згортати сувій не хоче.
буду вірити, що недаремно
Різдво, 2017