Для приготування будь-якої страви потрібне відповідне середовище - кухня, чи хоча б мінімальне тло та інструменти - плитка, стіл та кухарське начиння. Для втілення рецепту війни та революції теж потрібне тло. І найліпше підійде таке:

Суспільний та державний неуспіх. 

Начебто ситі й смачно вгодовані , начебто цікаво й навіть стильно зодягнені люди – насправді не можуть дозволити собі ані якісного харчування, ані якісного одягу. Не кажучи вже про житло і авто. В усьому – вторинність і малобюджетність. Навіть у сірих айфонах та айподах. Навіть у зйомник «крутих» квартирах, кредитах на відпочинок у Єгипті чи іномарку «з пробігом». Здійнятися можна, не порушуючи закону й залишаючись собою, хіба до стабільної серединки суспільства. Якщо хочеш вище – ламай хребет, плазуй, неси хабарі, й будь готовий до того, що в тебе в якийсь момент заберуть роками вибудований бізнес.
В юності цього не помічаєш – кожен здобуток, від нового шарфа з розпродажу до орендованої кімнати у центрі Києва, здається кроком нагору. А після 35років ти раптом розумієш – це твоя стеля. Вище – зась.

На кухню вдома чи в ресторані слід іти з відповідним творчим настроєм, щоб усе вдалося. Найліпше готувати революції серед людей, настрій котрих буде таким:

Розчарування, роздратування , почуття провини , образа, злість, гнів
Адже амбіції лишилися амбіціями, а мрії переважно – невтіленими, і вони їдять людину зсередини. І якщо жінка в нашому, усе ще традиціоналістському світі, ще може утішити себе такими здобутками як родина, дитина, закатане варення й плетені шкарпетки, то чоловікові цього замало. Після 150 грамів алкоголю фраза «Я – ніхто» переходить з вуст до вуст, як вимпел, але не переможця.

Щоб загустити страву й догощдити усім, хто нею смакуватиме, ужийте найгостріших, найяскравіших спецій. І одразу стане зрозумілим, хто куштуватиме цю страву:

Невдоволені люди.А їх у нас - масса

Криза середнього віку – помолодшала. Розлучення, агресивна поведінка, депресивні стани, сімейне насильство, самогубства стають дедалі масовішими. Психологічна залежність – теж: кількість ігроманів, наркоманів, алкоголіків, сексоголіків, ненажер, скопідомів стрімко росте.

А тепер, після такої довгої преамбули, після нашої 25-річної туги за реалізацією – людини, суспільства, родини, країни, - скажіть, чи не час готувати революцію?
Бо ж інакше , де ми будемо шукати відповідей кожен на своє і разом - на суспільні й державні питання?

Філософи й духовні вчителі радять почати з себе. Але… хто це годен робити?
Психологи твердять, що людина не може безконечно звинувачувати себе й підвищувати вимогливість до себе. Рано чи пізно, вона:
- або нарешті зміниться (проте успішна меншість надто нечисленна), 
- або вб’є себе (залежності, самогубства, втечі від суспільства), 
- або ж знайде винуватця своїм нещастям ззовні.
Тобто, пробачить себе і – ПЕРЕНАПРАВИТЬ АРГЕСІЮ.
Саме так створюється оптимальна і криміногенна, і революційна ситуація, і підготовка до війни.

А тепер геть від кухні й стравохідних асоціацій. Давайте про себе, підведемо довгу риску:
Чи не отрутили наше суспільство нереалізованість, неуспіх, невдоволення?
Ми живемо в епоху споживацтва - проте, не маємо можливості споживати.
Нам кажуть, що ми живемо в час можливостей – аде ж більшість переконується, що ми маємо край обмежену спроможності їх реалізувати.

Непомітні, невдоволені, нереалізовані... А звідусіль на нас тиснуть моделі-Образи ПППП – позитивних, підтягнених, продвинутих, переможних. Вони - у серіалах, новинах, кіно, літературі, інтерв*ю, методичках. Нам хочеться бути особистостями - серед особистостей, лідерами - серед лідерів, але ж але...

І раптом можливість масової реалізації дають Війна і Революція – будь ласка, в окопі, на барикаді, у волонтерстві, у виготовленні патріотичних сувенірів, у «мережевих диспутах», у громадських акціях, у благодійних концертах, - у встому цьому раптом кожден стає у своїх очах важливим! Адже десь там, від його активності, щось залежить! (а хіба, зївши торта та скориставшись тепловізором, боєць у нових шкарпетках та берцях буде менш вбитим чи менш вбивцею?)

Ілюзія успіху! Ілюзія визнання
Та про це не мислиться: уся в мирний час доброзичлива людська дрібнота, що скніла від туги, раптом відчула смак, насиченість і яскравість життя. Це неповторно, ейфорично. І щоб не втратити це - вона ладна вбити будь-кого, хто стане на заваді такій насолоді. Закомплексована, адреналінозалежна , егоїстична людина вливається в «групи по інтересах» і поринає у пестощі ВЛАСНОГО ЕГО під прикриттям ВЕЛИКОГО СЕНСУ та ЗАГАЛЬНОГО ДОБРА.

Це неприємно визнавати. Але це – не щось нове. Так уже було не раз в історії людства. Так створювалися осередки народовольців. Так створювалися тоталітарні секти. З цього - починалися єврейські погроми та козацькі походи. 
"This world is not enough " .Нам настільки набридло бути нікчемами, що ми навіть гідні стати вбивцями , аби тільки не прожити непомітного чи непоміченого життя.
Так - в ДНР і в ЛНР. Так - на вулицях Києва, Львова, Одеси, Харкова...
І тут відмінність лише в тому, що у донецьких сепаратистів - один сценарій самореалізації, а у рядового ВСУ чи волонтера – інший. Решта (януковичі, путіни, обами, бандери) - хіба що привід вихлюпнути внутрішній бруд.

Та поки ми проходимо свою міщанську реалізацію, набагато амбітніші й успішніші, могутні й можновладні ділки світового масштабу гріють руки на тому багатті, у яке кожен із нас перетворив НАШУ СПІЛЬНУ країну. 
І гідність тут – ні до чого. І війна за визволення – теж.
Бо коли хочуть стати кращими – не кидаються лайном і не «мислять зла». 
Бо коли хочуть єднатися – не починають війни.
І - мені не цікаво, як там в Росії, це чужа країна. Я ні з ким її не обговорюватим. Мене цікавить, що ми робимо з собою, зі своє землею, один з одним. Хто з нас ладен "доїсти" цю кашу, яку ми заварили, до кінця?
Ніхто? 
Тоді, може не варт було використовувати саме цей, вже опробуваний у 1917 р. рецепт, щоб втамувати голод невдоволення собою й життям?

11.01.15