Ярослава Дегтяренко - авторка історичних романів (видавництва Брайт Букс, Книжковий Клуб), у які закохалося за останні роки чимало херсонців. Адже вони не просто цікаві, а прагнуть масимальної історичної достовірності. Тому зустрічі з письменницею та інтерв'ю в Херсоні викликають стабільний інтерес. Пропонуємо вам нову розмову, в якій пані Ярослава зізнається:  "Я ПРАГНУ ПОВЕРНУТИ УКРАЇНЦЯМ ПРАВДУ ПРО ЇХНЄ МИНУЛЕ" (інтерв'ю для "Підземки", Макс Плющ МП).

Корр. - Щоб не виникало зайвих здогадок одразу визначимо в якому жанрі пишеш. Це історичні романи?
- Так. Поки що виключно історичні.

Корр. - Які періоди історії відтворюєш в художній формі?
- Я почала з часів Хмельниччини. Це 1648 рік. Далі я дійшла до Чорної ради 1663 року. На сьогодні поки що усе.

Корр. - О, нічогенько так... То ж епоха козацьких повстань. Мабуть згадується про Битву на Жовтих Водах, Битву під Корсунем, Зборівську битву?
- Так, це Козацька доба в історії України. Мій найперший роман детально змальовує Жовтоводську, Корсунську та Пилявецьку битви 1648 року, які стали для України доленосними. От Зборівську битву я не описувала, але в планах було написати продовження «Лицарів Дикого Поля» - до Переяславської ради - 1654 р. Останні мої книги «Між двох орлів. Гідний наступник» та її продовження «Зраджений гетьман» описують гетьманування Івана Виговського.

Корр.- Чому саме історична тематика?
- Тому що історія - неймовірний світ, яскравий та цікавий. І реальна історія набагато цікавіша, ніж фентезі, крутіша за бойовик, романтичніша за мелодраму. Я люблю Історію та прагну повернути українцям правду про їхнє минуле.

Корр. - "Лицарі Дикого Поля" - перший твій історичний роман в якому окрім деталізованого висвітлення Національно-визвольної боротьби нашого народу розповідається про кохання простих українців XVII століття. Як створювався роман?
- Так, це найперша, старша дитинка. Ідея написати роман виникла випадково. Адже я усе своє життя і не мріяла бути письменницею. Мені таке навіть на думку не спадало. Читати я любила з дитинства. Власне кажучи пристрасть до читання хорору і довела мене до письменства - на одному сайті я коментувала прочитані історії, і подруга запропонувала написати маленьке оповідання, яке схвалили. Так з‘явилася ідея великого роману. Спочатку я не планувала публікувати свій твір як книгу. Я просто захоплено працювала, плануючи викласти в Інтернеті. Але коли почитали знайомі, то в один голос порадили шукати видавця. Ось так у 2016 році «Лицарі Дикого Поля» побачили світ.

(на відео - Яослава дегтяренко розповідає Херсонцям, як почала писати)

Корр. - Тож велике спасибі друзям! Ті хто вагається чи показувати свою творчість порадьтеся зі своїми знайомими. Збоку видніше! У 2018 році вийшла твоя книга "Ярино, вогнику мій". Інтригуючий історичний роман про любовний трикутник?
- На жаль, «Яринка» скорочена майже вдвічі - така була умова публікації. Я мусила «згорнути» більшість історичних подробиць. Тому «Ярина» більш любовний роман - яскрава любовна лінія плюс деталі побуту козаків та татар. Саме тому у багатьох «Яринка» викликає неоднозначну реакцію - людям важко зламати стереотипи, що запорожці не були безшлюбними, а татарське суспільство мало високоосвічену знать та унікальну культуру.

Корр.- Можливо колись побачимо повну версію?
- Може. Усе залежить від читача - чим більше людям подобатимуться мої романи, чим більше їх читатимуть, тим більше вірогідності, що видавці прийматимуть мої рукописи, в тому числі й повну версію «Ярини». Автора робить читач, а не видавець!

Корр. - Стовідсотково! Вище згадувала, що любиш читати хорор... Що саме ти мала на увазі?
- Ой, то було давно.) Так, колись дуже любила усілякі містичні історії, але зараз до них охолола. Я занадто доросла, щоб боятися темряви чи нечисті. Тепер нехай нечисть та темрява бояться мене.)

Корр.- Ок. А тепер вже доросла Ярослава, що читає?
- Коли не писала своїх книг, то читала зарубіжних класиків. Зараз читаю історичні монографії з історії, етнографії, військової історії тощо.

Корр. - А як щодо іноземних авторів, котрі писали в твоєму жанрі типу Вальтер Скотт, Гюстав Флобер, Олександр Дюма?
- На романах Дюма я виросла. Так само дуже любила романи Генрі Гаґґарда. Скотт не дуже заходив. З Флобером не мала можливості ознайомитися докладно. Звичайно, «Пані Боварі» вивчала в школі, але тоді, у 90-ті, таких книг купити було неможливо - в шкільній бібліотеці була одна на усі три класи. Тому нам показали кіно. А так ще дуже подобається Мопассан, Діккенс, Остін, Булгаков. Хоча літературного кумира в мене немає.

Корр. - Мені відомо, що роман "Між двох орлів" для тебе особливий...
- «Між двох орлів» стала для мене самою поворотною книгою. По-перше, завдяки їй я нарешті повернулася до рідної мови навіть в побуті. По-друге, вона відкрила мені самій такі сторінки нашої історії, які багато наших сусідів воліли б стерти з пам'яті нащадків. По-третє, я багато чого збагнула про свій народ.

Корр. - Не складно тобі, жінці, описувати військові події?
- Насправді, військові дії описати не так складно - достатньо матеріалів та описів. Коли зрозумієш, як були розставлені війська, яким чином використаний рельєф місцини, в чому перевага того чи іншого виду військ, то не складно. Важче пропустити це через себе - адже це було насправді, і вмирали реальні люди.

Ярослава Дегтяренко та Любов Відута у Херсоні

Корр. - Бачу, ти є активним користувачем соціальних мереж. На відміну від деяких письменників робиш публікації досить пізнавальні і водночас буденні. З шанувальниками листуєшся?
- Соцмережі не тільки ресурс для публікації котиків та няшних цуциків. Це можливість висловити свою думку, дізнатися новини чи розповісти щось цікаве. Я знаходжу на це час. А от щодо листування з читачами, то тут складніше. Є коло людей, яких я знаю давно, і з якими постійно спілкуюся. Але нині в мене з’являється дедалі більше й більше друзів, тому я не встигаю приділити усім уваги - це фізично неможливо.

Корр. - Популярність звужує коло!) Не пробувала себе в поезії?
- О ні! Тільки не вірші - я й двох слів зримувати не можу! А от щодо популярності, то невпевнена, що така вже я популярна. Та й не цього я прагну, бо мирська слава швидкоплинна.

Корр. - Схвально! Ставити собі за мету прославитися рівноцінно повільному спуску по кар'єрних сходах. Твої книги в бібліотеках є?
- Так, в Обласних бібліотеках і в декількох районних.

Корр. - Варто окремо відмітити обкладинки твоїх книг! Дуже гарно! Хто ілюстратор?
- Щодо обкладинок, то думки різні. Наприклад, обкладинка «Лицарів Дикого Поля» подобається багатьом. Дизайнер - Вікторія Кириченко. А от «Між двох орлів» викликали неоднозначну реакцію через зображених людей.

Корр. - Поясни...
- Одяг людей не відповідає середині 17 ст. Наші предки так не вдягалися. Зображений одяг - невдала сучасна реконструкція. Особливо обурювалися знавці цієї галузі.

Корр. - Головне ж передати атмосферу. Хіба ні?
- Атмосфера передається текстом. Але щоб книга звернула на себе увагу на поличці магазину, в неї має бути хороша обкладинка. Тим паче нині читач вже не задовольняється аби якою палітуркою - люди хочуть чогось вишуканого та оригінального. Багато читачів люблять фотографуватися з книгами для Інстаграму. Тому вдала обкладинка хороший маркетинговий хід.

Корр. - Не пропонували зняти фільм по твоїх книгах? Мені здається з умілим режисером вийшло би крутезно!
- Ні, не пропонували. Хоча багато читачів зауважили, що мої книги доволі кінематографічні.

Корр. - Вдячний за прекрасну розмову! Нових класних книг тобі, натхнення, терпіння! Чекаю на екранізацію творів!;)
І я тобі щиро дякую!!! Бажаю нових, цікавих та крутих інтерв'ю.)

Спілкувався Макс Плющ (МП)