Скільки разів я брала участь у цій процедурі? З 1994, здається я регулярно ходжу й псую бюлетені. Спочатку – бо не знала, кому віддати голос, а батькові вітренки-симоненки мені були не до душі. Як сказати, ну не послідовно це – лаяти півжиття партію, голосувати на референдумі за незалежність і раптом - захотіти повернути комунізм…
Сперечатися з ним не було сил і досвіду, то я на ничку просто псувала бюлетень.
Потім псувала, бо ніяк не могла пробачити того відвертого маніпулювання нами, людьми. Як ці канидати-експартійці, що весь цей час терлися, мов калачі, у владних колах, раптом зрозуміли, що винна була в усьому партія й побачили інший «світлий шлях»? Обурювало: як це – в перші чотири роки не зробити нічого для виробництва – модернізація, нові партнери та ринки? Для мови, історії та культури? Хаотично упорядкованого правопису не могла пробачити, стравлювань на мовному ґрунті, спекуляції «східняк-западенець», відсутність конкретики, а головне – як швидко ростуть статки у тих, хто вчора був за справедливість і проти отої, новомодної в усьому винної, після комуняк звісно, корупції…
Такий важливий момент: коли не обираєш сам, уважно слухаєш, як обирають інших. І знаєте, я не буду говорити про незрілість, некритичність мислення, продажність і т.ін. Не буду говорити про кандидатів – гідні чи ні, хороші чи ні. Я хочу кілька слів про ставлення до виборів сказати, про модель поведінки-очікування виборців. Ось мої особисті спостереження, а потім висновки.
- Вибори месії. Він просто прийде і нагодує п’ятьма хлібами голодних, вилікує безкоштовно хворих, утішить сумних і допоможе страждальцям, а поганим скаже айайай і вони стануть хорошими, покаються і напишуть заяву на звільнення, а хороших він похвалить і дасть посади у новій владі правди і добра. Програма особливо не цікавить – він же хороший, поганого не робить.
Ірраціонально-емоційний вибір інфантильного мрійника. Молися і вір. - Вибори героя-месника. Він просто прийде – порядок наведе, за все хороше, проти всього поганого. У злодії забере – нам віддасть, бо ми – точно хороші (і не треба про те, куди я висипаю сміття і що я вкрав з заводу, то життя мене змусило). Правильно вибраний вождь постріляє-повішає на майданах і закопає під ними усіх тих падлюк (і тут байдуже, чи москалів, чи бандерівців, чи комуняк, чи америкосівських запроданців, чи євреїв, чи хачів, чи сектантів, чи розкольників). Буде кровішша – але ми повинні перетерпіти (бо не наша), бо потім герой поведе нас, розмахуючи караючою дланню, до величних висот. Як саме, яких саме, у який спосіб – це деталі, вони вималюються потім, головне, що гасла правильні.
Ірраціонально-емоційний вибір ображених соціумом чи державою людей. Помстися і видихай. - Вибори судді-філософа, який скаже нам усю правду. От прийде, відкриє архіви, розставить крапки над ёпрст, виправдає когось, та головне – головне, він скаже ХТО В УСЬОМУ, ЩО З НАМИ СТАЛОСЯ БУВ І Є ВИННИМ. Бо без минулого – нема майбутнього. Бо ніхто не забутий і ніщо, ну ви в курсі. Бо світла і добра - без правди нема. Хоча, що ми з нею робитимем, з правдою? Вона ж може прозвучати не тільки про когось там нагорі чи про дядька, який нам ніколи не подобався, чи про погану-погану дальню родичку, а й про найближчих - батька, діда, маму, бабусю, сусіда… І як із цим далі житимем? А проте- головне, що ми вибрали правильний старт – правду, а подальші кроки стануть зрозуміліші.
Раціонально-етичний вибір. Добрий – якщо грати в що?де?коли? або захищати дисертацію. А от для організації життя на далеку перспективу – ніякий. Я То б назвала цей вибір «горе від розуму». Але це до мене зробив Грібоєдов. - Вибори директора виробництва. Треба подивитися, чи багата ця людина сама, чи була вона керівником, що там про неї кажуть. Він як і крав – то уже накрався, і більше не крастиме, а про те, як усе правильно організувати він знає, і як нас усіх правильно організувати, щоб ми зажили з хлібом і до хліба. Може й нас куди пристроїть, якщо родичі спільні є чи знайомі. Отак – чітко, просто, ясно. Кучма. Янукович. Порошенко. А досі вірять.
Раціональний вибір справжнього практика, який обов’язково кине шапку – на бурячки. - Вибори багаторукого Шіви. Він і аз воздам, і порядок наведе, і поутішає, і організує, і попередовогориться за нас із усіма, і брехати не буде, і пожаліє… І «вообше чєловєк хароший, це ж зразу видно». І мішать не буде, бо хай там собі нагорі порядок наводить, а ми тут унизу самі знаєм як нам жить – жили ж раніше. Бо якщо не він – то значить уже все…
Раціонально-зневірений вибір «як востаннє». - Вибори клоуна. Бо кого тут обирати? Всі брешуть! Всі козли! Всі спочатку щось обіцяють, а потім брешуть і крадуть. То хоч посміємося – він такий прикольний, активний і кричить. Не людина, а шоу. А що він робитиме? Дивуватиме? Ой не дивуйтесь, добрі люди…
Авантюристично-зневірений вибір раціонального песиміста, який вирішив щось вчинити «назло системі». - Вибори виграшного білета. Я всіх знаю, всі гади. Цього не знаю – нове обличчя, може він? Авантюрно-довірливий вибір ірраціонального оптиміста, який сподівається систему обдурити.
- Вибір цапа-відбувайла. Усвідомлено чи ні, але попри гарячі суперечки щодо програм та особистостей, попри гарячу підтримку виголошених типу-передвиборних стратегій багато хто з моїх знайомих обирає саме того, кого він із задоволенням зможе ненавидіти від усього серця через чотири роки й казати: ми йому так повірили, а він нас так обдурив. Не повірили, брешете собі. І знали, що обдурить. Тому й вибирали – така ваша гра.
Раціональний вибір прихованого мазохіста.
По дрібничках можна ще насортувати, але це – найгенеральніші, які я помітила, і під які підганяється решта.
А знаєте, що в них усіх спільне? Рівень залученості. Хтось зробить НАМ і з нами, для НАС, чи проти нас. Навіть Майдани та революції у нас проходять так: вийшли, наробили, нарозганяли, нових привели, а далі – хай нова влада якось сама… А ви ж що будете робити? Розійдетеся на бурячки? Тоді навіщо заварювали кашу? а потім же треба щось робити далі?
А знаєте, якого вибору мені не вистачає? Ніхто практично не шукає того, з ким буде кооперуватися: партія, президент, депутат – об’єкт нашої дїї та уваги, але не суб’єкт взаємодії. І вони на нас дивляться так само – як на об’єкт маніпуляцій, ствердження та збагачення, і так само як і ми, не вірять у можливість взаємодії. В цьому сенсі – ми гідні тих, кого обираємо, а вони – закономірне наше продовження та породження.
олена маляренко