«Тепер 7 квітня у нас – подвійне свято, - каже Тетяна Дмитрівна, посміхаючись. – І Благовіщення, і наше, сімейне, зі своєю історією».

І справді, родині Желєзнових є що відзначати – історія їх порятунку цікава й незвичайна.

На Благовіщення подружжя з кумом та приятелем – усі розміняли четвертий десяток – відправилося з рідного Генічеська на море, на Арабатську стрілку. Усі четверо рушили на веслах у човні «Крим» на рибну ловлю. 

Не сказати, що хтось із них – заправський рибалка, та це заняття швидко захопило і трьох чоловіків, і жінку. Вони, прямо кажучи, втратили і почуття реальності, і… забули про обачність.

Саме це й далося взнаки десь за півгодини. Охоплені рибальським азартом, міцні статурою чоловіки несподівано разом перейшли на один бік човна. Тоненька жінка, яка лишилася сидіти по другому борту, звісно, не могла забезпечити рівновагу. Човен раптом перевернувся, й усі опинилися у холодній квітневій воді.

 Їм, зодягненим у важкі теплі чоботи й куртки, було непереливки – одяг швидко змок і ускладнював рухи. Та особливо скрутним виявилося становище Євгена Желєзнова. Коли перевернувся човен,  він саме розплутував лесу, тож, коли падав за борт, просто-таки обмотався нею, навіть руки виявилися зв’язаними. Якщо додати, що він не вмів плавати, – можна тільки уявити, наскільки серйозною була загроза!

«Я випірнула з води і кілька секунд не могла зрозуміти, де я. Мене, вочевидь, вдарило човном по голові, потім діагностували навіть легкий струс мозку, – розповідає далі Тетяна Желєзнова. – Але в холодній я воді швидко прийшла до тями. І перша думка була – де мій Женя? Він же зовсім не вміє плавати! То я одразу попливла до нього. На щастя, його одяг роздуло парусом і він тримався на поверхні».

Тендітна дружина підпливла до чоловіка, і тримала його на воді, аж доти, доки двоє інших мужчин намагалися перевернути човен. Але той розташувався, як кажуть «поплавцем», та ще й набирав воду – дістатися ним до берега виявилося неможливим. Покинувши дальші спроби “реанімувати” плавзасіб, один поспішив на допомогу дорогим кумам, а другий подався до берега, щоб покликати на допомогу.

Невідомо, яким би був фінал цієї історії, адже до суходолу було близько 2 кілометрів, глибина моря у цьому місці сягала до 5 метрів, а температура води ледь перевищила 100С. Та втрутилася, мабуть, сама доля: повз горе-рибалок проходив моторний човен-хіба не диво? Його пасажири не лишилися байдужими до чужої біди, затягли потерпілих до себе і підвезли до берега настільки, наскільки це було можливим. Річ у тім, що море вздовж узбережжя у цих краях неглибоке, менш ніж 0,5 м. Тож чотирьом генічанам довелося ще долати «двохсотметрівку» по коліна воді у мокрому одязі й на холодному вітру, а потім йти пішки до пансіонату, у якому вони зупинилися. 

На наше запитання, чи не важко їй було у такій ситуації, Тетяна Дмитрівна відповідає просто й відверто: «Нормально було! Ми всі, на диво, діяли без паніки, дружно. Ще й переговорювалися: мовляв, можна потроху пливти до берега, потім лежати на спині, на воді, потім знову пливти… А страх з’явився пізніше, аж коли вибралися, - уявили, чим би наша пригода могла закінчитися. А те, що тримала чоловіка – нічого героїчного в у цьому не бачу. Ми ж з ним 20 років разом! Як же я могла його покинути напризволяще?»

Цій історії – уже п’ять років. Уже давно  родина Желєзнових повернулася до своїх буденних справ – у них невеличкий бізнес, який теж треба утримувати на плаву. А у наші часи це вимагає витримки, мужності та сил не менше, ніж «вийти сухим» із крижаної води.

На щастя, ніяких неприємних наслідків той випадок за собою не лишив. Хіба що спогади, якими Євген та Тетяна іноді діляться з донькою та близькими, поважніше ставлення до Благовіщання, і  нова «червона дата» у родинному календарі. А ще -  підтвердження старої істини:  справжня жінка, залишаючись ніжною і прекрасною, може не тільки «зупинити на скаку» коня, а і  море подолати, якщо чоловік того вартий.

P.S. Свого часу, Тетяна Желєзнова за насправді героїчний вчинок була навіть номінована на звання народного героя-рятувальника від тоді ще Управління МНС у Херсонській області (нині ГУ ДСНС). До номінантів вона усе таки не пройшла (були резонансніші історії), але подяку від місцевих професіоналів служби 101 отримала і для сімї своєї назавжди залишиться рятівницею.

Олена Маляренко,
2009 р.