Опус про очевидців
24.01.2016 19:23
Зараз у великій ціні очевидці. Та чи завжди вони -цінні? Чи здатні бувають люди відрізнити те, що відбувалося насправді від того, що вони в цей момент уявили чи відчули? Наскільки критичні до себе і чи не відбілюють у спогадах свою роль і чи не скидають з себе відповідальність? Люди - це люди, навіть якщо вони були в епіцекнтрі найвизначніших подій.
Колись у 2008му році мені довелося стати водночас і учасником, і очевидцем. А почалося все зі штурму...
Колись у 2008му році мені довелося стати водночас і учасником, і очевидцем. А почалося все зі штурму...
Власне, штурм тролейбусів та катерів - традиція суто херсонська, безжальна, безпощадна й потужна, як раптова атака супротивника. Тут недоречні заклики "станьте в чергу" , логіка чи правила виховання. Сентиментальними маніпуляціями здаються крики типу "обережно, діти" або "бабусю задавите". Адже і дітей, і літніх людей бажання сісти коло віконечка враз перетворює на голівудських монстрів та японських трансформерів.
Такого я ніде не бачила - ні в Донецьку, ні в Києві, ні в Сваляві, ні у Вінниці, ні в Севастополі, правда. Отож, не знаючи, як себе поводити під час "організованого заходу пасажирів до катеру", я відступила вбік, аби не бути затоптаною чи притисненою до стіни.
Стояла я," і слухала весну" і чекала поки всі зайдуть і сядуть. Аж тут почула крики - інтелігентні пенсіонери й робоча молодь збили з ніг дівчинку років 11 й ось-ось мали розмазати її об металеву огорожу над водою. Дитина кричала у них під ногами, а люди дивилися тільки на трап і нічого й нікого не бачили. Я, не знаю як, але буквально вгвинтилася у натовп і розчепірилася над дитиною, вигукуючи голосно й ритмічно - "ти-хо-ді-ти", "ти-хо-ді-ти" (будь-який ритм і рефрени діють на натовп магічно - це психологи МНС пояснили). І метод спрацював!
Люди зупинилися. Тим, хто стояв коло мене я пояснила: дитина впала, обережно, дайте піднятися. Вони, наче прокинувшись від гіпнозу, зацокали язиками: "ай-яй-яй, от же які люди - скоти , натовп, біомасса".
Спитали в дитини: "як ти там , мала", й уже почали розходитися, як тут підскочила ще одна дамочка. Вона думала, що спізнюється на посадку, врізалася в мене так, що я ледь не впала на ту саме дитину, тому я від не сподіванки скрикнула.
Оце й усе.
Увечері я декілька разів почула такі інтерпретації від очевидців, яких я - впізнавала, а вони мене - ні (до речі й дитину в даній ситуації не впізнали її сусіди по дачі, які ледь її не задавили). А саме:
- сьогодні якась ідіотка збила з ніг дитину, люди стали її піднімати, а вона на них ще й накричала,
- сьогодні люди ледь не затоптали дитину, а якась ідіотка ще й побила її,
- сьогодні якась ідіотка з дитиною хотіла "пралесть биз очириди", так люди їй "наваляли" , й навіть на дитину не подивилися.
Учасники, які вважали себе очевидцями, мене просили: ти там напиши, хай знайдуть на цей бардак управу...
Хто? На кого? Тоді я не наважилася написати, а оце чогось згадалося. Може, тому що тоді моє знайомство з журналістикою лише починалося? А може, тому що я враз засумнівалася у свідченнях очевидців і в тому, що комусь можна донести правду? А й справді, де я ту правду візьму, якщо і я - лише розповідаю власну інтерпретацію події?
П.С. Чим голосніші свідчення очевидців, чим гучніше звучить: "та я сам бачив, та це було в півметрі від мене", чим емоційніше вони когось засуджують, чим більше вимагають розібратися та покарати - тим менше я їм вірю. Тим менше. Отаке.