ТИ-ЛЕГЕНДА
Кожен існує в межах власних  легенд
люди живуть у межах своїх світів
шкірою чують інше, носом, легенями -
та за реалії дужчий свій наратив.

Ми волелюбні – спитай у діда, який садив.
Ми справедливі – спитай у прадіда, що «стучав».
Некорумпованість – в світі кумів та сватів?
Щира правдивість – тих, хто мовчить і мовчав?

Ні, ти не схочеш вийти туди, де світ
що ти не вигадав, що не набудував,
де є незгодні, непозитивні й такі,
що можуть спитати: звідки ти це узяв?!
Краще вже тихо іти в постолах століть
недоправим  в недоправді до недодержав.

ПРИНЦИПОВІСТЬ
Маленька, і смертна, і непримирима -
з людиною бореться вперта людина:
на війнах і конкурсах, ради оцінок,
за вибори і за своїх половинок.

Оцінки і судження носять - і косять
нервові системи, аж дехто голосить,
і лається матом, і б’ється нестямно.
Та всі на своїх залишились місцях ми.

Ні вищі не стали, ані розумніші.
Не стали щасливіші чи то мудріші.
І віку, відтятого у конкурента,
ніхто не доточить, ніхто не безсмертний.

Такі мої думи простецькі та рими:
давайте дивитись і зрити в незриме?

ГЛАСНІСТЬ
Іноді гласність – мовчання гірша:
чорнильна пляма каракатиць-слів
каламутить промови, думки і вірші,
позначається на сприйнятті.
Вимкнуте все – ні ТеВе, ні комп’ютер.
Радіо здохло, нема газет.
тільки в смартфоні грає то звуком,
то блима сповіщеннями інтернет.

Як цінувались слова раніше!
Із німоти виринали пророки.
І говорили серцям і душам,
і поспішали крізь тишу кроки,
розум до розуму був ріднішим
Ну а тепер ми такі одинокі…
геть забалакані
здичавіліші
Щоби почути щось, кажемо: тихше!

МЕГАДИДАКТИЧНИЙ  ВІРШ
Хто я – судити чужих дітей?
різних, від власних відмінних, може?
Що дошкуляють, і на людей
іноді навіть не дуже схожі?
Крикнеш – ану припини! Не шкодь!
Зразу ховається за матусю
чи, аби недруга побороти,
вже підтюпцем - і по татка трусить.

Все:  в площину перейшов конфлікт
надто обурливу і дорослу.
Вже переходять батьки у крик:
«Вас, вихователів, тут не просять!»
Варто б одразу іти до них:
ваша дитина «вляпатись» може.
І не чіпати дітей чужих -
не допоможе, не допоможеш…

Часто, обурена на людей,
хочу всю правду їм розказати.
І зупиняюсь: чужих дітей -
хто мені право давав картати?
Є оно в небі високім Господь -
хай розбирається з власними дітьми.
Я розповім Йому про незгоди
наші – сьогодні в нічній молитві.

СУДЬИ-КТО?

"Не читал, но осуждаю" –
очень древний феномен
что я знаю, что не знаю –
говорить о том зачем?
Как пугнут меня прогрессом,
как вжахнут меня врагом –
я, чтоб выстоять во стрессах
буду сразу жечь огнем:

«Бугога!» - скажу я сходу
«Нам не надобны враги!»
Разменяв свою свободу
на сужденья и шаги,
я не стану разбираться,
кто угроза, кто – трепло?
Буду славно словом драться
против зла – и за добро…

Где добро – про то известно:
вон, эксперты говорят!

И уже от споров тесно,
изрекают - все подряд:
демонстрируют презренье,
правоверием трясут,
речекрякают надменно
и, коль надо, - донесут!

А по сути? Что по сути?
Штамп на штампе, мемом мем…
«Нечитающие» люди
в переписанной стране…

2018