Ви застали у 80-ті стада тих, хто "не вивчає"? Хто звільнений від вивчення української мови та літератури? Зазвичай це були діти військових, які сьогодні тут, а завтра там, або представники інших націй з інших республік, що тільки-но переїхали в УРСР... Але насправді, за бажання й можливостей батьків, стати тим хто "не вивчає" за станом слабкого здоровячка міг будь-хто.
От і виходило, що таких от #невивчаю могло сидіти до півкласу. Тільки уявіть, у що перетворювався урок мови чи літератури? Вигнати їх не можна - адже вчитель віповідає за їх здоров'я, змусити щось робити - о, ці #дітиперебудови (але ще не #дітирадіації) вже вивчили текст "вы не имеете права!" І доводилося шукати компроміси...
Моя мама їх знаходила постійно. І змогла зробити так, аби #невивчаю - працювали на уроці. Бо "скільки мов ти знаєш - стільки раз ти і людина", "жити в Україні й не знати мови - соромно", "мозок треба розвивати", "українська схожа на польську і чеську, будете подорожувати - знадобиться" і т.д. І потім, коли прийшла Незалежність, дехто з #невивчаю казав мамі "Дякую", адже вони були готові і скласти іспити, і - ВИВЧАТИ.
Звісно, це відбувалося через конфлікти зі шкільною адміністрацію й батьками. Ті приходили, скаржилися директорові - мовляв, ми дитинку звільнили, а ваша вчителька все одно їх змушує працювати. Потім директор викликав маму і розповідав їй, як же це не айайай...
Мамі було важко...
А потім прийшов 1991,і вже в 1992 всім знадобилися пристойні оцінки з мови та літератури. І стада #невивчаю побігли до директора - порішать: хай ота уперта вчителька поставить як не "відмінно", то "добре". Мама пропонувала почати вивчати, безкоштовно просиджувала додаткові заняття, восьмі та сьомі уроки з охочими - за рік це можна зробити, і чесно заробити слабеньку "четвірочку" (зараз 8-9 балів) або тверду "три" (7-6 балів). Але навіщо більшості це робити, якщо директор пообіцяв?..
Низка конфліктів завершилася тим, що в мами відібрали кабінет української мови та літератури. Той самий, який разом, усією родиною за власні кошти ми обладнували. У нас не було глечиків та полумисків - були портрети всіх українських письменників (ми з батьком перемалювали й збільшили "по клітинках" - батько дуже добре малював), були інформативні стенди зі ВСІМА схемами розбору, інтерактивні, як би зараз сказали, парти, з усіма шапргалками по всіх предметах, скромні витинанки на книжкових полицях, вишивки під портрерами та випалений довкола дошки орнамент...
Кабінет віддали вчительці "з західних областей україни". Нічого, окрім писаних глечиків, рушників, обрусів та полумисків, які заполонили клас, та гарної "щирой" вимови, з твердим шч та у нескладовим, у цієї жіночки не було - вона була не дуже грамотна сама й писала з помилками, літературу давала "по підручнику" й вглиб не лізла. Стенди з видами розбору речень, слів, поезій та структурою написання творів - замінили на ті саме рушники, калину, повчальні цитати Шевченка. Парти зі шпаргалками, картами та схемами обідрали та пофарбували. Кабінет перетворився на іконостас імені Тараса чи музей старожитності, втратив наукоємність і набув кричущої декоративності. Патріотизму, як би нині сказали. Нова патріотична вчителька й сама інколи ходила на роботу в вишиванці та кептарику. Та головне - вона не псувала школі статистику успішності й показник "хорошистів"-випускників поліз угору. Як і добробут адміністрації... Та й тих, хто #невивчає уже не було.
Мабуть, в Міносвіти вібдулася подібна ротація. Бо нові підручники стали більш калиновими та рушниковими, але й безтолковими водночас - несистемність, недотепність, нелогічність, ще й неякісний друк. А відтак, хоча часи мови виросли, але й кількість дітей, що плутає букви російської й української, чомусь зросла - замість скоротитися. І так - досі...
Я часто пригадую оцю модель "українізації" в окремо взятій школі й зараз, коли дивлюся на чергові спроби українізувати освіту. Щиро хочу, щоб усе вдалося. І завжди дивуюся: як батьки, які тягають дітей за вуха через німецьку чи англійську - "вчи, бовдуре, вчи, це нескладно, це потрібно!" - не розуміють, що й українську треба знати, ще й дозволяють собі щось казати про "насильство" та "складність" цієї мови. Та не складніша за англійську, через яку ваша дитина ходить зарьована, з побитим задом і червоними вухами...
А ще, дивлячись на наш парламент і слухаючи "українізаторів", думаю - скільки з них належали до категорії #невивчаю , які звикли купувати собі видимість бути українцем, але так ним і не стали? І мови не вивчили - також...