Обговорення чергового, 24-го випуску альманаху «Степ», ледве не перетворилося на гучний  скандал. На що чекати Спілці далі?

Нещодавно у Херсонській обласній організацій Спілки письменників України пройшли перевибори голови. Чи не вперше питання, хто змінить на даній посаді Василя Загороднюка, обговорювалося настільки гостро. Більшістю голосів тоді був обраний Олександр Гунько, другим номером виявився Валерій  Кулик.

Читати: Спілку письменників Херсонщини засмість Василя Загороднюка очолив Олександр Гунько

Посада ця, не так творча, як адміністративна, вимагає терпіння та кропіткої праці, натомість викликала справжнє змагання. Деякі прихильники Валерія Кулика, знаного сонетяра та журналіста Херсонщини, намагалися усіма силами дискредитувати діяльність новообраного голови Олександра Гунька. Кулуарні чутки та плітки уже вийшли за обшир письменницького та літературознавчого загалу, вже підтяглися політики місцевого та київського рівня, в хід пішли козирні карти звинувачень у сепаратизмі, узурпації влади, недемократичних методах керування тощо. Хочеться вірити, що це відбувається без прямої участі самого Валерія Павловича, просто з голої ініціативи фанатів.

Заручником ситуації став і випуск чергового, альманаху Степ № 24.

Гроші на нього виділені були з обласного бюджету, через Управління Культури. Склад редколегії за поданням письменницької спілки, теж затверджує Управління Культури. Але сталося так, що саме редколегія змінилася. Письменники кажуть - з одноосібної волі головного редактора альманаху Валерія Кулика, він каже - так вийшло якось випадково. Та й вичитка творів перетворилася на тотальне, на власний смак, редагування чужої творчості, інтелектуальної власності.

Спроби вплинути на ситуацію й вирішити конфлікти всередині організації винесені були на загал: хтось пустив фальшивку, що досвідчені спілчани начебто принижують кандидатку в члени Олену Некроткову,  - з цього і почалося.

Ніхто не встановлював, чи правдива ця інформація: просто прийшли із бажанням захистити - спершу честь Альони, потім - свої читацькі смаки.

Отож, своє слово про альманах і про те, як треба писати вірші, не сказав хіба що лінивий: і вчителі, і бібліотекарі, і помічники депутатів, і ті, хто просто колись допомагав набирати тексти. Навіть сам нардеп Юрій Одарченко надав письмову резолюцію.

Показово, що на запах скандалу прийшов навіть специфічно відомий журналіст, керівник видання "Таврія Ньюз" Кирило Стремоусов. Отож, замість того, щоб спокійно вирішити організаційні питання, упорядкувати склад редколегії альманаху й разом переглянути чернетку його верстки, письменники змушені були виправдовуватися, пояснювати, спростовувати плітки.
Звісно, зопалу, як то кажуть "на нервах", сказано було багато зайвого й не завжди коректного.

Заборонити громадськості заважати зборам не змогли, отож вислухали кожного. Для прийняття остаточного рішення правління спілки збереться окремо.

Тактовно промовчало хіба що Управління культури – його слово залишається вирішальним:

• затвердити чи ні оновлений склад редколегії, чи залишити старий?
• випустити альманах у вже сформованому вигляді чи надати на доопрацювання,
• виділяти кошти на видання, що може стати найбільш скандальним за останнє десятиріччя?

Є питання, на які має відповісти сама письменницька спілка:

1. Чи варто ризикувати виданням альманаху й далі роздмухувати скандал?
2. Чому амбіції окремих митців мають брати верх над загальними інтересами усієї спілки?
3. Чи варто залишатися останніми з недофінансованих могікан від мистецтва, підносити планку, чи час відкрити ворота для всіх, у кого є гроші й бажання вважати себе митцем, і приймати в спілку - заради їїх виживання?

Анатолій Кичинський висловився категорично проти останнього. Віктор Братан навпаки пропонує ширше й невимогливіше залучати молодь.

Утім, доведеться прийняти ще одне непросте рішення: як бути з громадськістю?
Так, письменство без читачів мертве, але й загравання із читачами, ходіння на мотузку за невибагливими смаками, особливо у читачів, що мають силу і владу, до добра не доводять. Коли музи починають прислужуватися, мов дресировані цуцики, рівень падає.

Якщо критерії майстерності та канони естетики будуть вирішуватися більшістю голосів, то про мистецтво доведеться забути – залишиться тільки шансон, віршовані вітання до ювілеїв та освідчення у коханні.

Кому потрібне буде таке мистецтво?

Олена Маляренко для Любимого Херсона
фото автора