Як краще за все приховати антисанітарію на птахофабриці, коли уже підступають із судовими позовами про поширення сальмонели? Звісно ж оголосити про епідемію геть інакшої хвороби – приміром, пташиного грипу, - й спалити ту птахофабрику до японамами. Бо «мудрі пани власники» вже на відсутності щеплень та санконтролю нажилися досхочу й збитків не понесуть, просто розважаться видовищем пожарища . 
Але це сценарій № 1 , так би мовити для полохливих та не надто жадібних. 

Сценарій № 2 реалізується, якщо ти жадібний, азартний і дотепний. 
Приміром, навіщо вести мову про «приховати» антисанітарію? Можна ж поговорити про «перекласти відповідальність» за неї на когось іншого? Ну , тут можна завбачливо, тільки-но почали надходити перші сигнали, ще на рівні натяків та чуток, знайти дурника й встигнути хутко-швидко продати йому перспективне й вигідне підприємство. Отак: зміни власника – і виграй бонус: тепер ти ще перший можеш кинутися на нього з гуком: «Тримай злодюгу! Я йому чудову птахофабрику продав, а він - порушив, сука, всі стандарти, людей позаражав! Виробництво розвалив! Ату його, ату!» Ще може дозаробиш на тій птахофабриці у якості радника, в.о. директора чи представника ліквідатора. 

Але найліпший – сценарій № 3. Хоча для його реалізації треба буть - ну дуже розумним і дуже витривалим, і треба прагнути не просто заробити великі гроші, а заробляти їх завжди, навіть коли на птахофабриці здохне остання курка…
Робота починається заздалегідь: намічаєш собі не надто ефективне виробництво. Через підставних осіб купується птахофабрика. Називається про людське око начебто власник і начебто директор – солідні заможні люди,щоб, бува, не виникло сумнівів. І вуаля: «золоті хлопчики для побиття» готові. Хай спокійно ліплять собі золоті батончики. Та, щойно загал захвилюється й почне казати: а чому отая курочка несе нам інфіковані яєчка? – першим бий на сполох, очолюй перевірки, приводь, за народної згоди та ініціативи, повну ревізію, і – ініціюй появу ефективних менеджерів нового керівництва і т.п. Людям – надія що фабрика працюватиме тепер як належить, тобі – честь і хвала, бо не був байдужим, став на сторону народу й закону і – БЕЗКОРИСЛИВО! - (принаймні людям так здається) допоміг вирішити непросту ситуацію.
Так і керівництво змінилося, і скандал на час притлумили, і медаль почесного громадянина собі на шию почепив, і грошики у гаманець крапають. Ті самі, чималі, задля яких все й починалося. Про це твої люди з новим фіктивним керівництвом домовляться.

Таку оборудку можна прокручувати не раз і не два. Тільки не втрачай обережності і не висовуйся – хто ти є насправді. Ба навіть більше: з часом для твого виробництва птахопродукції вже не потрібен буде великий штат працівників – адже в тебе не буде курей.
Нащо годувати птаство, якщо можна за безцінь скупити «здохликів», скупити у бабусь-доходяжок яйця за копійки (це менше, аніж ти витратиш на модернізацію лінії, щеплення та корми, догляд і т.п.) . Отож, пакуй, реалізуй і не «палися» – вчасно позбавляйся допитливих і балакучих, які лізуть до таємниць виробництва…
Присипляй увагу містян: хай новий фабрикант обіцяє (і відчуває себе місцевим божеством - так навіть краще), що за рахунок розширення виробництва розвиватиметься інфраструктура, що скоро всі містяни житимуть за рахунок тої фабрики…

А ти - ти залишатимешся у тіні й вільним від обіцянок.
І коли тобі набриднуть кури й ти захочеш зайнятися, скажімо, страусами – зможеш дозволити собі скупити пів-Африки. Й залишити назавжди оте вбоге місто з його розваленою вщент птахофабрикою, тотальним безробіттям, хронічними інфекційними хворобами. І відсутністю обіцяної інфракструктури Чи варто пам’ятати про вилупків, які вважали тебе «добрим царем», навіть не знаючи, хто ти є? Хай мстяться собі на здоров’я на черговому директорові фабрики та на персоналуі «останнього скликання» за те, що опинилися в руїні...

Така собі казочка , чи не так? А тепер уявімо, що мова – не про птахофабрику, а про… країнУ? Уявили? Замисліться:
Якщо країна як проект розвалюється на очах через тотальне розкрадання – як це приховати? Звісно ж, час проголосити новий курс реформ! Можна мовних, можна й спортивних, головне з криком «Дайош модернізацію виробництва»! (до речі, реформи можна проголосити і тоді, коли хтось розкрадає, а тобі не перепадало – а тепер і ти у грі - тадам!). 
ОСЬ ІДУТЬ РЕФОРМИ…
А якщо реформи, під димовою завісою яких триває те саме розвалювання й розкрадання, теж себе дискредитували? Що робити? О, то вже час оголошувати революцію й перезавантаження влади. Урррра!
РЕВОЛЮЦІЯ…
А якщо революція стала тільки тлом: поки ми били колишню злочинну владу, країну розкрали ще більше? Хто? Як насмілився? Ну, тоді час оголосити боротьбу із внутрішнім ворогом. 
ВІЙНА?...
Ще поки ні. Бо поки ми б’ємося, поки виявляємо - (тут, саме тут, під диваном і за шафою, за одним столом із нами,сидить ворог, навчений ВОРОГАМИ З-ЗА КОРДОНУ! Його треба за стіну, за мур, за грати! Знищити, убити, зректися! – а хіба він ворог?) – поки ми б’ємося, значить птахофабрика Україна ще працює: доігрується сценарій №3.
ВІЙНА – ЦЕ СЦЕНАРІЙ НОМЕР 1. 
Знаєте, коли перейдуть до нього?
Коли не буде чого красти. І, щоб згоріли всі сліди й всі, хто міг на них навести, зникли свідки й змовкли перелякані пожежею учасники, - тоді й для цього буде розпалена війна. Справжня, не «гібридна», не «інформаційна», до яких ми всі такі охочі, поки не починають приходити справжні гроби й у трунах впізнаються рідні мертві обличчя. Буде справжня.
І тоді не буде вже птахофабрики «У». Не буде…
Скажіть, утіште мій касандрівський розпач, поясніть, якщо знаєте: чого варті усі наші люстрації з революціями, якщо ми навіть не знаємо, хто – рулив птахофабрикою, залучаючи нових і нових «в.о. директора» - читай президента, нову й нову менеджерську команду – читай уряд? 
Зміни заради надії на зміни? Хай гірше аби інше, бо набридло вже терпіти? А що нам, мовчати? Хай не я, а діти поживуть? 
Поживуть де - на уламках птахофабрики? 
Поки не згоріло все, може припинимо «вестися на провокації» не відомих нам «птаховодів»? Вони завжди поладять між собою – ті великі птаховоди різних країн. Для них ці трагедії – без збитків, бо вони (дивися вище) вже добряче нажилися на наших курниках. Вони сядуть, вип’ють, поміряються статками і – розпочнуть новий, можливо навіть спільний проект.
У збитку будемо ми.
То може годі?
З будь-якого сценарію можна вийти. Поки живі.
 

Олеся Штефан