Ірена херсонська, Ірена київська
06.03.2015 05:37 У історичних кінострічках, які висвітлюють великі постаті, усю глядацьку увагу перебирають на себе провідні актори, що їх грають. У тих, хто з’являється в епізодах, якими б промовистими вони не були, мало шансів запам’ятатися. А от Ірена Кручина, що зіграла невелику роль у фільмі «Богдан-Зиновій Хмельницький», запам’ятовується всім глядачам без винятку. Попри те, що їй тоді не було й семи років.
– Ірено, ти жила і вчилася в Києві, тепер продовжуєш навчання у Польщі. Скажи, що тебе пов’язує з Херсоном?
- У мене тут бабуся, але не тільки це. Я тут народилася, якийсь час росла, у мене тут багато друзів. Мені з Києва, буває, іноді раптом так може захотітися до Херсону, особливо взимку! Тут така дивовижна зима. Тут тепліше, спокійніше, нема такого потоку машин, зелені багато. А ще мені дуже подобається тутешній Гідропарк і Парк Слави на березі Дніпра коло вічного вогню – ми з друзями тут часто буваємо, коли я приїжджаю на канікули.
- Чи ти пригадуєш, як уперше потрапила на знімальний майданчик?
- Так, по дрібних випадкових епізодах і не скажу. А всерйоз, як актриса - по-моєму, це було хороше дитяче кіно «Світлячки». Про хлопчика із міста, який познайомився із сільською дівчинкою. Вони потоваришували і навіть, якщо я правильно зрозуміла й відчула сюжет, закохалися.
Потрапила я туди чисто випадково: батьки почули про кастинг, я прийшла на нього і пройшла. Мені було тоді десь, може, п’ять років. Це було так спонтанно, неочікувано. І дуже цікаво.
- Кажуть, дітям зніматися легше - вони все сприймають як гру. Ти згодна?
- Так, звісно. Це тоді для мене була не робота – гра. Все сприймалося як жарт, чи щось подібне. Тим більше, із нами працював хороший психолог , який допомагав і слова вивчити, і у роль увійти, і не зробити для себе якоюсь, скажімо, трагедією те, що відбувається з героями. Тоді я цього не розуміла, а зараз скажу: було легко, і, може, завдяки психологу також.
- Ти легко переносила знімальний процес? Наскільки він тобі здавався тривалим?
- О, так, зйомки – це дуже довго. Навіть рекламний ролик – а скільки він іде, хвилину, три? – знімають не один день. А кіно… Зараз уже точно не скажу, але було дуже довго. Хоча «Світлячки» - короткометражка, по-моєму, всього на 30 хвилин. Проте цього не усвідомлюєш під час зйомок, вже потім, коли розумієш, скільки пройшло часу від початку роботи до її завершення. Тож довго чи недовго – це більше відчуття. Й вони, яке і усе інше, залежать від твого настрою, від режисера, від людей, з якими працюєш.
- Ще мені дуже запам’яталася реклама - начебто, її знімали для компанії «Воля». Якщо бачили: там по сюжету у мене був братик, і ми з ним гралися з кошенятком, розмотували клубок і виходили в інтернет. Усе мало виглядати невимушено, легко - як забавка, хоча насправді було не так уже й просто. Знімали майже тиждень, було стільки дублів – заради двох хвилин. І все-таки мені дуже сподобався і сам ролик, і зйомки у ньому. Бо коли потім бачиш готовий матеріал - всю втому як рукою знімає. Тим більше, якщо хтось побачить твою роботу по телевізору чи в Інтернеті й скаже: «О, це ти?». Кажу: «Так, це я» - і більше ніякої втоми, ніякого негативу, просто знову хочеться зніматися.
- А в кого з режисерів ти мрієш знятися ще, у фільмі якого плану?
- З дитинства мені чомусь хотілося потрапити на зйомки «Гаррі Поттера». Це було б явище! А так, поза фантазіями, я б із задоволенням ще раз, а може й більше, знялася у Надії Кошман. Вона мені запам’яталася не лише як режисер, а ще й як настільки приємна, душевна людина, яка допомагала з роллю, розуміла нас. Я б охоче ще попрацювала з нею/
До речі, Інтернет виданню «Сумно.com» й сама Надія Кошман сказала про Ірену та зйомки «Світлячків» таке:«А дітей ми вибирали, як і всіх акторів, через кастинги. Ми телефонували у всі акторські агенції, їх у Києві вже багато. Вони приводили до нас дітей, і ми відразу знімали проби. Таким чином ми відібрали хлопчика. Мирослав Білоногий – учень акторської школи. Він професійний актор. Йому було сім років, він закінчив перший клас акторської школи, вже грав у спектаклях, знімався в кіно – такий бувалий артист. А дівчинка – непрофесійна артистка. Вона мала піти в школу, їй було шість років. Вона просто була з акторської сім’ї. Ну, вона вже вирішила стати артисткою – вона нещодавно оголосила про таке своє рішення. Ми їх вибирали окремо, потім зводили пару, кожного разу знімали проби. Так що актори у нас були обрані спеціально...» (Цитується за http://sumno.com/article/nadiya-koshman-ya-vvazhayu-scho-na-majdanchyku-koz/)До речі, саме завдяки непрофесійній на той час грі Ірен «Світлячки» у Львові на кінофестивалі у 2007 році потрапили в номінацію. За кращу жіночу роль, зігравши дівчинку Катю , Ірен отримала нагороду, власного кінолева, а кіно – додаткову порцію уваги. /
– Ірено, хотілося б запитати ще про одне серйозне кіно, у якому ти зіграла. У яскравій історичній стрічці «Богдан Зиновій» тобі дісталася важка роль – ти грала сина Яреми Вишневецького, маленьку дитину великого ворога України. Чи допомагало тобі впоратися з задачею те, що роль Яреми виконував твій батько, Віктор Кручина?
- Я грала сина? Ой, точно! Знаєте, це було так давно, я вже майже забула. Костюми пам’ятаю, батька, людей… Але зараз ви спитали – й думаю, напевно, допомагало й дуже. Адже у тому віці, коли я там знімалася, ще не зрозумієш, хто добрий, хто злий, кого як слід оцінювати. Тим більше з погляду історії. Просто для мене тато був татом – і все, це вирішило справу. Якби не він, я не знаю, чи зіграла б так, чи переживала б так і чи плакала б за ним у кадрі.
- У тебе склалися дружні взаємини з іншими дітьми-акторами, з якими грали у цих фільмах? Наприклад, з Мирославом Білоногим?
- На якийсь час – так, безперечно. Зйомки дуже зближують. Навіть із тими дітьми , з якими граєш у різних епізодах, у тому ж «Хмельницькому». Тим більше, я іноді бачила їх і до кіно. Розумієте, у нас батьки актори – десь перетнемося, десь поговоримо. Але великої дружби не склалося, більше приятельські стосунки: привіт - привіт, як справи - на все добре.
А от з Мирославом, тоді, після «Світлячків» ми стали справжніми друзями. Це зараз ми тільки в Інтернеті іноді один одному напишемо пару слів – і все. А тоді кіно нас дуже зблизило. Думаю, вплинула сама роль.
/Мирослав Білоногий – киянин, український та російський актор, народився 1998 року, пройшов навчання на акторських курсах, вже зіграв головні, епізодичні та ролі другого плану у стрічках «Возвращение Мухтара», 2005 (у цьому ж кіно знімався і батько Ірени), «Русский треугольник» 2007, «Внеземной» 2007, «Папа напрокат» 2008, «Отряд» (2008), «Право на помилование» (2009). /
– Щодо ролей. Дорослі актриси, буває, скаржаться, що не подобаються собі у кадрі. Що відчула ти, коли побачила себе на екрані?
- О, я вам скажу, це було приблизно так: «Ой, невже це я? Ні, не може бути, це не я!» Тим більше, що була, як кажуть «переозвучка» - і все після неї, коли пережив все те саме повторно й уже не в костюмі, не в кадрі, здавалося не таким. Навіть був момент, коли просто себе не впізнавала – хто це? Але потім звикаєш, заспокоюєшся і вже так, на видиху й з гордістю сама собі кажеш: «Так, це я». І одразу оцінюєш: «Оце ти добре сказала, тут добре зробила». Приємне враження, правда.
– Чи відчула себе зіркою? Вдома, в школі, в роботі?
- І так, і ні. Перше захоплення таке трішки спало. То я раніше впевнено казала – я актриса! Зараз же розумію, що насправді все для мене тільки починається. Тим більше й на кастингах не дають високо злітати – десь приймають, десь ні, десь критикують. Отак.
У школі я взагалі про це намагаюся не говорити, не акцентувати увагу. Щоб не сказали вчителі: «От, зоряна хвороба». Чи там ще щось. У нас із однокласниками, із друзями і так вистачає тем для розмов, тож ми спеціально про кіно, про мої ролі не говоримо.
- Заздрять?
- Ні, що ви! Я такого не помічала. Є ті, хто підходить і каже: я не вірю, що ти знімалася в кіно. Та коли дам на диску фільм, подивляться – хвалять. Є ті, хто захоплюються, кажуть: ти молодець, ти вища за нас, краще за нас. Але загалом про це згадують тільки якщо помітять мене – в рекламі, чи в кіно випадково побачать. Одразу підходять і питають: невже це правда ти? Друзі от – поважають за це, їм це подобається. А заздрості я не помічала. Нема чому заздрити, ще так багато треба зробити. Тим більше мені до рівня моїх улюблених акторів Деніела Редкліфа, Джоні Деппа, до Уїтні Х’юстон, яка як актриса не гірша, ніж співачка, іще далеко. Мені є над чим працювати.
– Ти вже точно вирішили що будеш акторкою?
- Думаю, так. У мене і мати актриса, і батько актор. Це вже в нас сімейне. То я ні про що інше й не думаю. Хоча розвиватися намагаюся не лише для майбутньої професії, а всебічно, щоб бути різносторонньою. Я не лише, наприклад, у школі у театралізованих виставах беру участь, у тих, які з нами готують вчителі. Ще ходжу на спортивне орієнтування, в музичній школі вчуся. Думаю іще й на танці записатися.
– Цікаво було б дізнатися, яка Ірен Кручина за кадром. Опиши себе.
- Я просто шалена оптимістка. Можу будь-кому підняти настрій і сама не нудьгую. Ще мені все цікаво , і всі люди цікаві. Я будь із ким можу знайти спільну мову та спільну тему – про що поговорити, що обговорити, чим зайнятися. Тому у мене і тут, вдома, у Києві, багато друзів, і у Херсоні, куди я приїжджаю кожного літа, також.
Херсон теж пишається Іреною. І хоча цій уже дівчині зараз як раз час вибирати дорогу й зважуватися – чи й далі торувати акторську стезю, чи спробувати себе на іншій ниві, але для нас, для херсонців – вона уже зірка. Хай поки - не в масштабах Сергія Бондарчука чи Сергія Гармаша, Світлани Тарабарової чи Артема Мєха, але й не гірша. Просто юна. Щасти тобі, Ірено.
Ірена Кручина - інтерв'ю для Скіфії в проекті "Молодіжний квартал" (Ведуча Л.Жарких) дивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=oUlwJx0OEWc
Інтерв'ю для "Ранкової студії" (ведуча О. Гмиря) переглянути можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=lfinsFZYrf0
Інтерв'ю для "Ранкової студії" (ведуча О. Гмиря) переглянути можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=lfinsFZYrf0
Олена Маляренко