Понад п'ять років триває сусідський конфлікт у Золотій балці, втягуючи все більше і більше людей. Сутність його проста: хтось колись у минулі роки змів докупи під чужими воротами  своє листя та сміття. Інший, не довго думаючи, перекинув його назад, перший обурився, посварилися, дійшло до скандалу, ледве не до бійки. І тепер, з періодичністю раз на кілька тижнів, уже протягом років відбуваються зіткнення: через те саме сміття, через опале листя, через свійських тварин, гучні дитячі розваги чи балачки, гостре слово тощо. Звісно, протистояння ще не рівня Монтеккі-Капулетті, та й без молодих Ромео та Джульєтти. Але весь закуток, де живуть конфліктери, втягнений у протистояння: навіть ті, хто не мав проблем ні з одною, ні  іншою стороною, мусять визначитися - за кого вони. 
Одна з ворожих сторін - молода родина з дітьми. Інша - самотня літня вчителька-пенсіонерка. Перші зібрали підписи по селу й вимагають психічного підтвердження, що їхня опонентка - неадекватна. Але за законом примусово обстежити й визнати неповносправною людину, яка не вчиняє правопорушень і не є небезпечною для оточуючих, не можна. Вчителька ж на пенсії не відмовляє собі в праві шукати захисту на найвищому рівні - вона зверталася і в сільраду, і в райраду, і в облраду, і до Уповноваженого з прав людини при Верховній раді України - щодо бездіяльності поліції та місцевої прокуратури. Готується до суду.

Ситуацію, ще за моєї бутності редактором сайту "Любимый Херсон", уже описувало видання. Тоді й справді дійшло до того, що до Золотої Балки прибули правозахисники.

Читайте тут: На захист золотобалківської вчительки на Херсонщину приїде уповноважений з прав людини

Цього року історія отримала продовження. Щоправда, менш резонансне та гостре. Адже в Уповноваженого оцінили роботу слідчих органів як цілком нормальну, рішення прокуратури про закриття справ, порушених проти людей, які начебто образили вчительку, назвали законним і порадили їй, якщо вона не згодна з ними - оскаржити ці висновки в апеляційному суді. Пенсіонерка знову звернулася до журналістів, ну а ми вирішили звернулися і до правоохоронців, і до голови сільради - що ж там відбувається? Чи насправді молоді й сильні сусіди знущаються з літньої жінки, виживаючи її з села? Чи колишня вчителька знайшла собі заняття для дозвілля у вигляді безконечних позовів та скарг?

Ми поспілкувалися із головою сільради Олександром Валентиновичем Мовчаном. І він зізнався, що втомився уже від цього протистояння:
"Мені то ті, то ті друг на дружку скаржаться. Вони, як ці два непоступливі цапи на місточку, з дитячої казки - хто почав, хто кому що сказав, зараз уже не розбереш, а рогами зачепиоися. Але конфлікт, повірте, виїденого яйця не вартий. І пані М. (прим. ред. вчителька-пенсіонерка) вимагала від мене, аби я подав на психіатричне обстеження її сусідів. І вони підписи збирали по своїй вулиці, щоб її визнати неадекватною. Я їм сказав так: а давайте вас обох обстежимо? Не хочуть..."
"Поліція теж уже від них втомилася. Вони тільки чують ті прізвища - уже не хочуть виїжджати. За минулий рік на цей сусідський конфлікт, я вам зараз статистику дам, було 247 викликів! І в основному викликає вчителька, пані М. 
По хорошому, їм би просто помиритися і жити спокійно. Бо нічого страшного там не відбувається: все як на селі - то собака з двору вибіжить, погавкає, то корова десь не туди забреде, то листя нападає, то хтось на когось матюкнувся. Але ж не можна через це - до такого доходити?"

Ось така думка сільського голови.
І тут згадується інша казочка - про хлопчика, який гукав на допомогу односельців криками "Вовк! Вовк!" , а в критичний момент залишився один.
Люди, які задля дрібного конфлікту через поза-позаторішнє сміття, втягують у конфлікт і односельців, і органи влади, і правоохоронців, і вищі інстанції, мають зупинитися. Це їм здається, що це протистояння є чимсь принциповим і архіважливим настільки, що можна лаятися матом одне на одного й перекидати через паркан один одному мішки з торішнім листям. Для інших - це просто утомлива порожня лайка. Хочеться вірити, що ніхто не перейде червоної лінії й від слів та погроз не перейде до злочинів та бійки. Бо охочих вірити у те, що "вовк напав" усе менше.

Наостанок зізнаюся: співчуття редакції усе-таки на боці літньої вчительки. І сподіваюся, що місцеві органи влади та правоохоронці, як би сильно вони не втомилися від довготривалих сусідських усобиць, скажуть своє слово і не допустять загострення. 

Олена Маляренко