Форма... Люди в формі.. Куди доречно в ній іти... А може, доречно скрізь, бо герої.. Честь носити форму чи необхідність... Судження, твердження і питання...

А у мене от аллюзії . НЕ більше.
У дитинстві я, як і більшість дівчат, захоплювалася кіно, картинами, фото - з хлопцями у формі . Які ж вони стрункі, підтягнені, "не такі як усі"! А які про них пісні! А як вони марширують! А ще вони всі - герої, обов'язково захисники, обов'язково - найкращі.
І навіть якщо іноді ти не розумів, чому люди в формі роблять те чи інше, то всіх рятувала фраза "Накази - не обговорюються". І навіть я, дівчинка, розуміла: їх обов*язок - ризикнути всім, щоби виконати той наказ. Так, за виконання наказу вони й віддадуть життя і -... заберуть. Але в цьому була якась трагічна урочистість, у якій змішалися розуміння їх самопожертви і трошечки - тиха й лячна здогадка, що й тобою теж можуть пожертвувати. Але ж, але - "Ну почему в нашей деревне не стоят военные?"...

Потім - дорослішання: розповіді хлопців про "дідівщину" й сваволю, яка перетворювала службу в армії на садо-мазо-тріп, розповіді старших братів про Афган, незрозумілий і нещадний, далі - ТВ-картинки про розпад республік і збройні протистояння у них. Там люди у формі відігравали усе частіше роль церберів.
Ще далі, у 90-ті , поповзли чутки про людей у формі міліції: наче правоохоронці включилися у бандитські ігри, рекет, розборки. Тобто - виживали, як усі ми тоді, але нас уже не охороняли, й поряд з ними було страшно. Форма поряд? Ховайся!
Так люди в формі перестали бути небожителями й героями, вони стали людьми. Різними: серед них з"явилися гарні та погані, гідні й безчесні, а головне - справжні й фальшиві...

Згодом зрілість принесла рівновагу: люди як люди, у формі чи без. Є форма, а є зміст. Бо по суті, ну що таке - форма? Це просто знак приналежності до певного кола людей, які підпорядковані певним правилам життя. І хіба вона лише військова? Он і в школярів форма, і у пожежних, і у працівників банку,навіть у макДональдсів або й клінінгових компаній...

Але раптом... рівновага вмерла!

Спочатку побиття беркутівцями студентів, потім - побиття брекутівців- нестудентами. Потім страшний майдан і небесна сотня. "Крики міліція й народ єдині!" захлинаються під ударами міліцейської палиці. Невже вони взагалі не люди?
А потім - ховають і їх, тих що в формі, і плачуть їхні матері й діти. І ти починаєш розуміти, що укотре вони - просто виконували чийсь наказ, і наклали життям, своїм. І забрали чиєсь. За наказом. Бо -так само як і 30 років тому - "накази не обговорюють"
І знову - форма, форма, форма....
Форма для тих чи інших підрозділів. Форма для проведення АТО. балаклава як форма спротиву... Ще одна форма для створення поліції. Ще одна нова форма, для того щоб...
Для чого?

Форма - це найстрашний умовний знак, який повідомляє: серед нас є категорія людей, яких можна будь-коли висмикнути з нормального людського життя. Висмикнути - щоб використати, змусити, нацькувати на когось. Форма означає, що навіть чесну й гідну людину одним страшним "Накази не обговорюють" можна змусити до всього. Змусити - для порятунку батьківщини, для захисту слабшого, або - зі сваволі начальства, через політичне чи фінансове замовлення до народовбивства. І де - грань? Накази не обговорюються...

Клята форма. У ній не сховаєшся. Це "керманичі й натхненники" , які віддавали накази, укотре від усього зречуться. Вони - не в формі. Вони і зараз - у тіні. Вони завжди - у тіні. На виду залишишся тільки ти і твоя форма, що враз із почесної вкотре стане ненависною і чужою...

Я не знаю як це виправити. Я не знаю, кому це треба і чи треба. Але я знаю, чого б я попросила у долі:
я не хочу, щоб чоловіки носили форму. Я хочу, щоб вони лишалися живими й - чоловіками.Без - форми. Зі - змістом.