Вшановуй батька й матір своїх 
(Біблія) 

Уважать женщину, мать – значит не только уступать в транспорте 
место, не только поздравлять с 8 марта… 
Уважать  мать – значит сделать счастливыми ее детей 
(З газети.) 

1. 
Багато є на світі гратів- 
Брат до в*язниці брата кинув. 
Та є тюрма “Забута матір”. 
Там - наша ненька Україна. 
А з нею поряд – евенкійка, 
Палка ірландка синьоока, 
І перуанка, й австралійка – 
Багато, не охопить око. 

Когось дурні та дикі діти 
За скельця й люстерка продали. 
Когось забули під горілку, 
У когось матір просто вкрали. 
Жінки у мороці чекають, 
Повітрям дихаючи спертим, 
Що нагорі про них згадають, 
Бо забуття – автограф смерті. 

Не раз вже кидали за грати 
Ірландку – й діти не чекали: 
В англійців відбивали мати 
І лиш знекровлені, втрачали 
Червоношкірі індіанці 
Ще обіцяють: дня одного 
По тебе ми вернемось, мамцю, 
Й до рідного введемо дому. 

Оті в плісняві сподівання 
Народжують палкі розмови, 
Молитви за дітей. Одна лиш 
Зіщулилася ніяково. 
В її очах і сум і ласка, 
і мудрість сивая Дніпрова. 
Волосся – сива степу казка, 
А голос – трепетна діброва. 

Неначе писанка. Та тільки 
Біль помережав так обличчя, 
Й у рухах безнадії стільки – 
не до колишнього величчя. 
Ти, українськая Маріє? 
Невже тебе - і знов за грати? 
Знадвору плакала завія 
І плакала скорботна мати… 

2. 
А недавно ще: в день тихий- 
Раптом навстіж двері. 
Хто? Хмельницький? Наливайко? 
Галицький? Тетеря? 
Гомінка юрба ввірвалась: 
Галасу – до неба: 
- Ти б мамусю, вже збиралась. 
Ми - свої. По тебе. 

-Та невже? – вона шепоче. - 
А хоча… А мова… 
Мову вивчить хто захоче. 
Чи ж мої? Агову? 
- Матінко, вставай, рідненька! 
Швидше йди до сонця! 
Згинули всі воріженьки 
У нашій сторонці. 
-Ми чи хто порозганяли, 
Хто тебе і мрію 
Про свободу затуляли!- 
І ведуть Марію. 

Аж незчулась, як навкруги 
Зринув Київ в небо. 
І вуста тремтять і руки-
вільна я, це ж треба. 
Діти ж: 
-Лад новий будуєм, 
От життя почнемо! 
Тільки ти за кого, мамо, 
щось не розберемо? 
-Під якими прапорами 
ти б згодилась стати? 
Роздивися пильно, мамо, 
Будеш вибирати. 

І завели! Цей: 
- Мамусю, 
браттям щастя зичу. 
Ні, до влади я не рвуся, 
Хоч і військо кличу. 
Той: 
-Я, мамцю, – ввесь народний! 
Все віддав народу. 
Їсти-пити я не можу, 
Дай на мене згоду! 
Хтось своє: 
-Жовтоблакитним! 
Хтось своє: 
-Червоним. 
Хтось – червоно-біло-синім, 
Хтось - помаранчовим. 

Їм Марія: 
- Годі, діти. 
Всіх люблю, рідненькі. 
Нащо ділите країну? 
Я ж – усім вам ненька. 
-Помиріться. З вас-бо знову 
Люди насміються. 
Нарізно не буде волі!
А вони вже б*ються. 

Братолюбно очі колять, 
трощать ребра братньо – 
Не розняти: аж парує, 
Аж літає дрантя! 

-Діти! Ненависть ніколи 
не була твірною. 
Помиріться, зброю долі. 
Сядьте тут зі мною. 
Защо ви насправді б*єтесь? 
Ви ж казали: люди… 
Якщо так до влади пнетесь – 
Щастя вам не буде: 
Поки двоє битись будуть – 
Владу третій возьме! 
Зупиніться!.. 

Ні, не чують. 
Вийшла. При дорозі 
Ронить сльози – аж криваві, 
Боса в сніг виходить. 
Чує серцем: не зупинить, 
Єдність не відродить. 
Та ще є “невладні” діти, 
Отже є надія, 
що вона хоч їм потрібна… 
Сходить вниз Марія. 

Щось говорить, стука в двері. 
Сірі та похмурі, 
Затуляються від неї -
Не свої, не чулі. 
Там – трясуться з жиру й пихи. 
Там – худі та в нужі. 
Погляд - сторожкий та дикий. 
Їм - Вкраїна нужна? 

Матір не признали... Годі, 
Що тут ще сказати? 
За молитви у скорботі 
Забуття – заплата. 
А поскрізь маять віночки, 
В стилі “етно” вбрання. 
Хтось сказав: “Не те народність, 
Що у сарахвані”. 

Зупинилась у знемозі 
Окрай міста. Смітник. 
Душить сморід, душать сльози, 
Тріпотить лахміття. 
Як камінна Ніобея… 
Раптом: 
-Слухай, може 
Тьотя ця сумна захоче 
Й трошки допоможе? 

-Хто тут? 
Двійко, зовсім діти, 
Змерзлі та невмиті 
Лячно дивляться і просять 
- Чи у вас не вийде, 
Там у купі, зверху, в смітті 
Добра є хлібинка. 
Нам дістати б, та не можем. 
Нам її – в торбинку. 

Очі витерла Марія,подала. 
-Як звати. 
-Я - Іванко. 
-Я-Марійка. 
В нас – ні мами-тата 
От кому лише потрібна 
Україна-мати. 
Будеш їм тепло і ласку, 
Й серце віддавати. 

3. 
007@ua.–Наші пошуки цього разу успішні: ЇЇ знайдено. Живе з двійком безпритульних, за межами майдану Незалежності. Обслуговує їх, виховує… 
№1.–Та-ак… І чим же ще вона займається? 
007@ua.–Працює прибиральницею на вокзалі. Підробляє іноді посудницею в ресторані “Континент”. 
1-й.– Україно,мати, як низько ти скотилася! 
2-й.– Об этом узнали уже наши соседи? Позор, позор… 
007@ua.– Вчора “Євро-ньюз” дали сюжет: жінка в національному костюмі подає двом малим дебілятам хліб зі смітника. 
2-й.– О, Господи! Они узнали, кто она? Дескредитировать нас перед славянскими братьями!?
1й.– Які браття? перед світовою спільнотою. Хто нам дасть після цього кредити? Ганьба! 
2-й.– Вам больше чем нам: у нас столько разной крови понамешано! Это ж вы у нас – “щирі”. Х-ха! 
007@ua.– Які будуть накази? 
№1.– Накази? Накази… Так, накази… Оту звалку – ліквідувати. Дітей – у спецпритулок,розділити, поокремо, під іншими іменами. І подалі кудись, в провінцію… А з нею… З нею так: одвезіть її туди, де взяли. Хай подумає, порозумнішає. Будем якось без неї. Жили ж раніше, обходилися! 
007@ua.– Дозвольте виконувати? 
№1.– Виконуйте.(повертається до  2-го) Кош-шмар! Так втратити гідність! 
2-й.– Ну шо, по маленькой -и расходимся? 

4. 
І знову- мур. І знову- грати. 
І знову час в плісняві плине. 
Жорстокий час… Забута мати, 
Бездітна мати Україна. 
Вона невігідна нікому. 
ЇЇ під гасла не підтягнеш. 
Хіба у випадку такому, 
Коли ти дійсно правди прагнеш. 
А поки влади, сала, сили, 
Широкої під "мерс" дороги – 
Її й народ візьмеш на вила. 
Чи це - не злочин проти Бога?

2003-2004