Ще влітку 2014 року у Херсоні, в будинку Профспілок, відбувся цікаваий захід - круглий стіл за участі журналістів та громадськості під головуванням секретаря Національної спілки журналістів України Гліба Головченка, на якому йшлося про інформаційну війну і про те, як у ній треба грамотно брати участь.
Розпочавши з оцінки фейкової та явно ангажованої ідеологічно роботи російських ЗМІ, херсонські журналісти дійшли до того, що й собі слід посилити контрпропаганду. Викривати, відповідати словесним ударом на удар, навіть у своєму середолвищи роздивитися і, можливо, створити в інтернеті сторінку "ганебний стовп журналістики", де б можна було видати прізвища усіх, хто спрацював, свідомо чи ні, на руку ворогові.
Дехто уже навіть жваво почав називати прізвища кандидатів, аж тут журналіст і громадський діяч, учасник правозахисних заходів Дементій Білий здивовано зауважив, що по-перше так ми не просто переплюнемо Росію, а сягнемо глибин майстерності 33го року- чи варто до цього рівня доходити? А по друге, доречно докинув, що на пропаганду можна відповідати лише правдою і професійністю.
Хороші, як на мене слова.
Я, зі своєю повільністю реакції у спеку, нічого відповісти чи сказати не встигла, хоча багато чого було. Мені хотілося кричати про те, що українські ЗМІ, на жаль замість конструктивно діяти на ліквідацію конфлікта на Донбасі та в Криму, істерикою та ворожістю працюють саме на руку Росії. Вони озлоблюють жителів регіонів-роскольників проти громадян основної території, а тих, в свою чергу, провокують таврувати, совістити та накидатися зі звинуваченнями на тих, хто живе на сході та на півострові. Що наші ЗМІ не вивчають ситуації, але пишуть - кидаються застарілими стереотипами, а іноді й відверто брешуть. І що мені від цього страшно: бо ми від АТО й російськоїх інтервенції сягнемо так реальної війни...
Хотіла - але не сказала: як риба, відкривала і закривала рота й не встигала вставити слово.
Але промовчати було, як кажуть "не судьба". Вже після круглого столу, під час фуршету, до мене несподівано підійшов сам пан Головченко й сказав: "Я бачив, як ви сперечалися очима. Ось візитівка. Напишість мені ваші пропозиції " І я написала - чи на таке він сподівався, я не знаю _ про те, що українські ЗМІ несвідомо теж вдаються до фейків і перекручувань, і через це не воюють в інформаційній війні,а просто поглиблюють конфлікт.
Гліб Головченко написав мені : давайте факти і будемо розбиратися. І я "дала", утім чи розбирався хтось - отого вже не скажу. Просто нижче наводжу те, що відправила і йому , і на адресу спілки журналістів:
"Ви спитали мене, коли нам бреше Київ. Відповідаю. Намагалася підтвердити гіперпосиланнями на джерела, але на жаль, більшість інформації уже вилучена або просто неактивна на сайтах, де я її знаходила. Щось – через відсутність великих архівів даних на ресурсах, щось – мабуть через надто демократичну чистку файлів. То я – своїми словами. Так от, про міфи, які навіює Київ:
1. «Донецьк привів до влади Януковича». Ні, бо по перше, Донечина та Луганщина – це заледве 15 відсотків виборців, а за Януковича проголосувало більше. Тож попри фальсифікації, які були за всіх кандидатів, просто в різних обсягах, з різних мотивів та стимулів, «януковичі» були і в Києві, і на Західній Україні. По-друге, Януковича привели до влади люди Києва, які зареєстрували як кандидата людину із судимостями й темними плямами в минулому.
2. «Донеччина – збитковий регіон». Це тенденційна напівправда. Тому що ціна на вугілля впала за двох причин: є дешевше пальне – газ, по-друге, в наші сховища кілька років поспіль прибувало імпортоване дешеве вугілля з Польщі – чому і з яких причин, то питання не до мене. Мабуть, так комусь було треба. І для «відкатів» у кишеню, і для дестабілізації ситуації. Є ще один аспект: вугілля – інфраструктурне поняття. Саме на ньому, а не на газі чи торфі, працює важка металургія. Закриваючи нерентабельні шахти, ми вбиваємо рентабельну чорну металургію і позбавляємося суттєвого експортного прибутку. А шахти і металургія в Україні нерозлучні.
Так, Європа зараз консервує шахти. Бо це – сировина на перспективу, і сталь вони не ллють самі в основному купують у нас, в ВІендії і в інших країна третього світу. Російський раз та арабська нафта – не безкінечні. Згодом Європа до шахт повернеться. Ми – можемо піти за цим зразком, але у нас – глибоке вертикальне залягання порід. І обслуговування мертвої шахти , якщо ми не хочемо щоб частина територій опинилася під землею, обійдеться набагато дорожче, чим щоденна робота шахтарів.
3. «У нас є сланцевий газ і ми ним забезпечимося самі. Агресія на Донечині- війна за сланцеві родовища». Це теж небезпечна напівправда. Чому? Через специфіку родовищ. Сланцевий газ з легкістю можуть видобувати у США чи у Росії, у місцях незаселених (а там багато вільних територій) та з похилим рельєфом. На Донеччині , доволі густо забудованій, до того ж йдеться про вертикальні пласти. Я не науковець, то поясню своїми словами: газ залягає нерівномірно, у глибоких порожнинах. Розвідка через це стає дорожчою, а під час відбору імовірність того, що запланований об’єм не відбереш – 50%. Адже щойно тиск у пласті впаде – газ «розтечеться» по сусідніх тріщинах. І процес пошуку нової точки видобутку починається знову.
4. «ДНР хотіли в Росію». Ні. Якщо уважно читати так звану «документацію» самопроголошеної ДНР, не плітки у чатах і випади у соцмережах, а саме документацію й офіційні звернення відстежувати, то вони навіть під час свого імпровізованого референдуму про приєднання до Росії не вели мови. Ця тема піднімалася, але на рівні балачок, точно так само як у центрі й на заході піднімалася ще пів року тому тема «нащо нам Донбас? Хай Росія забирає своїх бандюків, а ми підемо в Європу». Мета ДНРівців була очевидна – спекуляція, погроза кримським сценарієм, і спроба у такий спосіб добитися хай не федералізації чи автономізації, а хоча б збільшення регіональних повноважень, бюджету й ролі самоврядування. Правильніше казати, що менша частина ДНР захотіла у Росію, ТІЛЬКИ КОЛИ замість перемовин із ними нова київська влада до них повела війська. Адже не ДНР рушила на Київ. Київ рушив на ДНР.
5. «Росія хотіла забрати Донецьк та Луганськ». Ні. Напередодні донецько-луганського референдуму Путін радив нашим "східнякам" його не проводити. Якщо уважно читати й слухати заяви російських чиновників та політиків, вони з самого початку конфлікту давали досить нечіткі й малозрозумілі обіцянки якось допомогти «російськомовним братам». Тобто,якщо з Кримом вони з самого початку, таки реально обіцяли прийняти кримчан до великої Російської сімї, якщо ті захочуть, то у випадку зі Сходом – інша річ. Росія раптом заговорила про важливість цілісності України і про те, що підтримає її російськомовне населення у будь-якому разі, але в інакший, некримський, спосіб (і ми бачимо в який).Чимала проблемна територія в режимі уповільненої міни її не цікавить. Як і відверта війна. Радше за все йдеться про шантаж нової української влади – Росії потрібна слухняна сусідня держава. На самому початку конфлікту Росія й не відкидала сценарію «в’їхати через схід на танку й привезти до Києва легітимного (читай потрібного Росії) президента». Але, знову ж таки, про входження України до складу РФ не йшлося чи про відшматування нових територій. Тоді як намірів щодо Криму Росія не приховувала. У тіні залишалися способи досягнення Криму. Іншими словами, Росія нас провокувала – й спровокувала, підставивши Донеччан – під удар України, а Україну – під незадоволення Європи. І умила руки. І чекає. Росію провокували руками Київської влади Європейські держави - і спровокували. І умили руки. І чекають...
6. «ДНР вбиває мирне населення». Теж напівправда. Адже на часі, мирне населення вбивають усі. І ще одне – яке саме ДНР? У ДНР зараз є як мінімум два обличчя, хоч про це й непопулярно говорити. Що я маю на увазі. Там, де є стратегічні чи інфраструктурні об’єкти, лінія вогню, кордони і т.ін. – там є і люди східних національностей, і росіяни, і серйозна зброя. Але чи мають право ці бойовики називатися ДНР? Це вже інше питання. На периферії ж до ДНР, як до добровільного патруля,народного самоврядування, увійшли чоловіки й жінки, які стали замість зниклих деінде органів виконавчої влади й служб екстреного реагування займатися прибиранням вулиць, налагодженням комунікацій, патрулюванням та безпекою тощо.
Ще одна важлива річ. Мені про це розповідали і з Макіївки, і з Донецька, і зі Слов’янська. Невідомі, які з легковиків обстрілюють мирних громадян то під триколором, то під жовто-блакитним, то під чорно-червоним, ні нацгвардії ні ДНР не належать. Хто ці бойовики й чиї хлопці будуть – достеменно невідомо. Люди поговорюють, це закордонні (маючи на увазі далеке зарубіжжя) загони, що діють для загострення ситуації й провокування на ті чи інші зіткнення й взаємозвинувачення. Звідки висновки ? У Макіївці зловили один такий ескадрон гусар летючий – були і російськомовні, і україномовні бійці європейської зовнішності , але акцент м’яко кажучи не російський і не український, і мовленнєвий словник – теж непересічний, книжний, хоча й багатий. Зловлені вперто казали, що вони – «правий сектор», і що їм тут пообіцяли землю і робочу силу. Але навіть макіївським шахтарям ця брехня очевидна. А нам, журналістам, ні? То чому ми - не розбираємося?
До речі, про методи журналістів.
1. У лютому, коли почалося повальне захоплення майданівцями ОДА по областях, і п’ятий канал, і еспресо-ТВ, передали, що у Херсоні народна самооборона майдану захопила ОДА, але її витіснили, й на вечір планується новий штурм. Нічого подібного на той час у Херсоні не було. Місто гралося у мітинги й наряджалося у прапори – не більше. Та, мабуть, місцеві регіонами дивилися ворожий їм канал уважніше, аніж прихильники майдану, рому на ранок ОДА обгородили гратами й виставили патруль. Це стало анекдотом для місцевого майдану: влада боїться навіть тоді, коли її не чіпають.Як це сталося, чому нема "розбору польотів" для некомпетентних чи таких соціально небезпечно активних журналістів?
2. У травні київські канали приїздили висвітлювати антимайдани донецька і початок так званої сепаратизації, часто зі своїми підставними людьми для інтерв’ю. Зокрема, макіївчани та донеччани розповідали мені про візит ICTV та СТБ, якы привозили людей, яких перевдягали у фургончику й вводили у натовп з комусь, вочевидь, "потрібними антиукраїнськими" текстами. Розказали вони й про те, що виявили своє обурення журналістам, і про те, що бачили потім на ТВ фальшиву розмову з фальшивими донеччанами.Чому ці випадки не розслідуються?
3. Є й плутанина у тому, як ми подаємо "вісті з полів". То у нас начебто мінімальні жертви і начебто росіяни стріляють з-за кордону. А за 24години виявляється, що наш загон опинився в оточенні російських танків далеко на території України. Це як? А потім ще й облік загиблих нацгвардійців перевалив за 3 тисячі. «Гради» поряд з жилими кварталами у нас то є то немає. То українська авіація знищила гніздо сепаратистів на території ДК старої шахти, то раптом жодного вильоту за добу не здійснювала. І т.ін. Багато неправди й у висвітленні забезпеченості й устаткованості бійців нацгвардії.І дедалі припущення про те, що цю плутанину створюють спеціально - міцніє.
4. Приязні репортажі про те, як скрізь приймають біженців теж не відповідають дійсності. Державне фінансування мале. Доброчинність справляється не скрізь. Роздмухувана ЗМІ неприязнь (а вона, погодьтеся, таки є) теж робить свою справу. Та й з окупованих регіонів, з яких евакуацію так централізовано й не провели, утікають не ті, хто любить Україну, а ті, хто може профінансувати свою втечу. Для решти ж роботи (кажуц про Херсонщину) майже немає – хіба на полях та у оздоровчих закладах, а це, як і розселення у таборах відпочинку та наметових містечках – річ тимчасова. І якщо війна триватиме, то де вони житимуть восени? Взимку? Чому про це нема численних сюжетів?
5. Ну і про антитерористичну операцію. Якщо це АТО – там мають працювати фахівці зі спецслужб, а не добровільці й призовники. Якщо це війна – то треба міняти статус цього нікому не потрібного, дорогого й ворожого державі й народу «масового заходу».
Підсумовуючи, скажу: не Росія перетворила Україну на другу Чечню. Скоріше, спровокована великими гравцями світової шахматної партії (а тут і Росії місце знайшлося) Україна перетворилася на місце бойових дій, зробивши власну Чечню на Донбасі."
Це було написано ще в серпні 2014. І що?