* * * Ми виживемо, чуєш? Буду вірити. Припинимо писати панегірики, Захлопне пельку пишномовний гнів І осуд праведний. І лиш тоді самі отямившись, в очей чужих свічада, поглянемо . І почнемо спочатку - й повернем слово писане ЛЮБОВ, з якого стали й ми, і світ, і Бог.

Cвяткую глибоко всередині. Радію чи не вперше за свою країну з того часу, як почалося жахіття поділу людей на своїх і чужих, і вітаю всіх, кому ця радість така ж солодка як і мені. Коцаба вільний. Кілька днів не могла повірити, а тепер от - радію й хочу вірити, що не прокинуся в жаху. Знаєте, є події , які особисто тобі начебто не належать і тебе безпосередньо навіть не обходять . Як от, приміром, звільнення Руслана Коцаби. Що я знаю про нього? ВІн був у молєму місті й вразив мене іншою правдою про війну , названу АТО. Відтоді я стежила за його репортажами, сюжетами, публікаціями. Але ми навіть не знайомі, не "додавалися у друзі", не "лайкали" сторінок одне одного. І найсумніше - я, на жаль, жодним чином не могла підтримати його чи його родину, хіба що словесно, коли почався фарсовий, глибоко огидний суд-театр. І от тепер - свято... Свято звільнення Коцаби. Я поясню, чому це для мене так. По перше, тому що пан Руслан, як на мене, в мілітарній істерії зумів залишитися людиною з власною людяною оцінкою ситуації. І вижив. І це - коштовно. По-друге, моя Україна, виправдавши його, стала гуманнішою, наче знову стала собою. Наче у нас в усіх зявився шанс повернути собі втрачену людську подобу, отямтися, припинити грати роль. І це - безцінно! Не втратити б... Уперше хочу сказати "Слава Україні", але натомість кажу "Слава Богу!" Слава Ісусу Христу- Навіки Слава Зі святом усіх, кому людяність важливіша за політику, правоту й тимчасові запаморочення. Зі святом, мої хороші!