Чомусь 60% моїх знайомих, які вважають релігійну пропаганду річчю неприйнятною, дозволяють собі не те що пропагувати, а навязувати свої чергові, мінливі, дуже модні цінності останнього сезону. ЗА ЩО, питаю вас. Чому?
Хіба я вам - дошкуляю розмовами про Бога?
Моя думка: якщо по мені не скажеш про віру, то розмовами цього не вирішити. Над собою треба працювати, а не над "оральними" можливостями.
Так само, якщо по вам не видно, що ваша чергова філософскька іграшка змінила ваше життя - значить вона не варта дискусій. Просто розкажіть про себе й свої захоплення. А я просто послухаю, бо мені цікаві ви, а не черговий ментальний товар. Еге ж?
І давайте я напишу, своє "хочу-нехочу", щоб ви розуміли .
Я не хочу собі найкращого. Я не хочу собі найбільшого. Я не хочу собі найкрутішого. Я не хочу розмаїтішого. Я хочу свого. І не тому, що я такий собі вбогий духом голодний художник чи патологічна скромниця. Ні. Я просто не люблю витрачати свій час на догляд за дорогезним і не надто потрібним майном.
Тому не намагайтеся мені щось продати, заграючи з амбіційністю - у мене її нема))))
Я не хочу подорожувати світами й колекціонувати магнити на холодильники. Я люблю бути вдома. Що мені покаже світ, якщо я не навчилася цінувати своєї вулиці? А там щодня щось нове. А якщо я чи ще хтось докладе рук і серця - то це нове буде ще й красивим. І до нас поїдуть зі світів подивитися.
А я не поїду - у мене вдома багато справ. Не кличте мене на Мальдіви - херсонські чи заморські.
Я не люблю тусовки. Я люблю тишу і зустрічі віч на віч. Малокомплектні вечірки. Не тому що в мене комплекси. А тому що я ціную спілкування і хочу ним насолоджуватися, а не вітомлюватися від імітації бурхливого життя. Потусуєтеся - приходьте, мені цікаво послухати про вас і ваші враження.
Я не люблю змагатися й не бачу слабкості у тому, щоб поступитися і простити. Як не бачу сили у тому, щоб хвалити себе, казати якісь позитивно-мотиваційні речі про те, що я роблю. Я не завжди задоволена собою. І якщо я себе критикую - не варт мене підбадьорювати, просто "забийте". А от якщо я роблю добре - воно скаже без слів. А чи краще за інших , чи десь на прийнятному рівні - у мене своя шкала висот, я її навіть не пояснюватиму, скажу лише: поразок та перемог у моєму світі не існує. Але не варт не поважати мене, це мені - непримно, а для вас- небезпечно ;)
Я не соромлюся казати дякую й вибачте. Не соромтеся і ви. Бо... ну чого вартують мотиваційні тексти успішного покорителя всесвіту, якщо він не навчився вдячності?
То давайте дякувати, вибачатися, бути хоч трохи менш самовпевненими і поважати те, чим нас Господь зробив відмінними, особливими, несхожими. Так цікавіше.
08.07.2017 22:33