Бути патріотом - це вибір
02.01.2016 11:06
Мені здається, що критеріїв - як визначити справжнього патріота майже не існує. Користь державі на своєму робочому місці чи завдяки інтелектуальним чи фізичним здібностям може приносити хірург, спортсмен, науковець, який, навіть не будучи патріотом у загальноприйнятному сенсі, просто прославляє свій народ та країну. У той саме час іноді від людей, просто одержимих ідеєю успіхів і слави батьківщини, буває дуже багато шкоди - активні, некомпетентні, вони скрізь сіють ажіотаж і суєту. По-різному буває, ой по-різному.
На мою думку, патріотизм - справа відповідальності, вірності та вибору, постійного, щоденного й кропіткого. З усвідомленими наслідками від нього - для тебе і для народу. І мінімум емоцій.
Утім,Ю замість просторікувати, поділюся спогадами. Колись давно, на початку 2000них, мій патріотичний товариш писав кандидатську на істфакультеті, обравши собі темою щось типу "Методи нищення української національноїх свідомості колоніальним режимом СРСР"
Його мета була - довести, що саме росіяки-москаляки пересаджали усю нашу еліту, розстріляли квіт нації, винищили перспективну молодь, яка мала оту самосвідомість та український менталітет. Що мета усього існування срср була - знищити українців
У принципі, такі тенденційні, модні речі тоді не "доводив" тільки тупий та лінивий - це був гарантований захист, аби тільки зібрати "базу і свідчення", мати трошки інтелекту для обробки даних і, звісно , копієчку...
Мій перспективний товариш отримав доступи до архівів (не буду казати в якому регіоні він це робив і як туди доліз), щоб дослідити - хто і як усував квіт нашої нації. І виявилося, що на 80% підписи під доносами на українців - ставили українці ж. Російських, єврейських, німецьких і вірменських прізвищ під доносами - решта 20%.
Він копнув глибше подальшу долю кількох найбільш "небайдужих" до утвердження соціалізму та викриття буржуазного націоналізму - раптом їх залякували, змушували, раптом вони так рятувалися з-під слідства самі? Раптом коїли таке щоби вижити? Натомість побачив стрімкий кар*єрний зріст, партійний і науковий. Успіх побачив.
А потім... потім із сумом упізнав кілька з тих прізвищ у нинішніх ідейних надхненниках Незалежності, які зі скупою сльозою в старечому оці розповідають про те, які репресії та тортури, їм (лауреатам і докторам, професорам і керівникам кафедр ще за срср) тоді довелося винести...
Я спитала, дізнавшись про його "знахідки", які й патріотичну мене ,тоді справді дуже шокували:
- Як же ти тепер писатимеш свою роботу і як же ти доводитимеш, що нас нищили, коли тепер знаєш, що то ми - нищили самих себе "заради панської ласки"?:
Мій друг історик почухав голову і сказав:
- Та я порадився з керівником і , мабуть, поки не пізно, переробимо тему по типу "Трансформація національної самосвідомості під тиском клоніальної політики"
- А прізвища називатимеш?
- А як тоді захищатися?
Не знаю, чи захистився... І не знаю, чи написав. Років 15 не бачилися - життя розвело.
До чого я? До того, що й про нинішні події ми колись писатимемо високонаукові роботи й шукатимемо відповіді: то хто ж був патріот, а хто ні (це зараз усе здається зрозумілим). А мине час - і ми обгрунтовано доводитимемо собі, хто й коли винуватий у тому, що ми так жили і таке робили. І , думаю, знайдуться ясночолі науковці, які підшукають винного і зберуть потрібну доказову базу. Бо ж Путін та Янукович не вічний. А винні, за таких особливостей національної самосвідомості, потрібні завжди...