На питання "скільки разів можна вбити історичну пам'ять" наші співвітчизники можуть дати беззаперечну відповідь: історичну пам'ять можна безкарно вбивати щоразу, як тобі не подобається тінь минулого, відбита у твоєму відзеркаленні. Будинок Фалєєва – красномовне свідчення цієї трагедії свідомості. Щойно нам не подобається «рожа» - ми «пєняєм зеркалу».

Будинок, створений засновником Миколаєва і активним громадянином юного 200 років тому Херсона має беззаперечну історичну регіональну цінність і цінність архітектурну та культурну. Його зрадили вперше за царя, перетворивши з будинку, який мав слугувати розвитку порту та судноплавства, за задумом його творця і власника (вивести Херсонський порт на морське сполучення було над-ідеєю  Михала Леонтійовича), на приміщення казначейства – тут зберігали кошти. Цим і скористалися свого часу революціонери-терористи, підкопавши і розікравши казну. На викрадені тоді 10000 золотих карбованців якої, як кажуть певні джерела, і вчинили замах на Олександра ІІ у Петербурзі.

Більшовики «переосмислили» будівлю та прилеглі території по-своєму: фалєєвський дім став підвідомчим Наркоматові наробразу – туди вселили безпритульних підлітків. Благородно, але недоречно - так далеко від підкорення морів та океанів з дельти Дніпра. Решта територій передана була під створення взуттєвої фабрики. Про М.Л. Фалєєва та його морську ідею забули.

Ще раз «переосмислили до несхочу» це приміщення вкотре під час війни уже завойовники з Німеччини. Близько 17000 наших співгромадян були закатовані й убиті справжніми фашистами – не тими, кого ми називаємо так зараз, у розпалі політичних полемік, а тими, кому непокірні слов'янські раби були непотрібні. Більше того, відступаючи, вони підірвали «фабрику», зведену  на залишках фалєєвського маєтку.

Після війни фабричну будівлю відновили, збільшили і «розкрутили» - історичний дім, вцілілий у війні, став… їдальнею. Індустріалізація - наше всьо, минуле - наше ніщо. Хоча ні, про закатованих у концтаборі не забули - встановили пам'ятну дошку. Що ж, хоч так…

Нове покоління, здається, не зацікавлене ані в фабриці, ані в судноплавстві, ані в пам’ятці архітектури, ані в пам’яті як такій. Руїна. Жодне знамено не прикрашає уцілілий флагшток. 

Із заздрісною регулярністю спаплюжується нечебто охайнішими та соціалізованімиши за бомжів, але таки вандалоподібними активістами меморіальна дошка, яка розповідає про закатованих земляків.

Відірвано від будинка Фалєєва табличку, що нагадувала про «історичну та архітектурну памятку», замальована частина слова «красно» у радянській назві вулиці Червонофлотської – нині Богородицької, як і колись.

Всередині знищене все внутрішнє начиння – розібране на цеглу, камінь, дрова – уже ані поверхів, ані перекриттів. Бомжі обладнали собі там з дощок похилі спуски на кшталт крутих пандусів і пересуваються на єдиному – височезному цокольному поверсі – шукають підкоп та клади, незнайдені революціонерами 19 сторіччя?

У приміщенні взуттєвікив гуляє вітер, сплять безхатченки, віддирають на обігрів частини перекриття та дерев’яних рам – гріються взимку так, що іноді виїздять на гасіння й пожежні

Дивишся на це і думаєш – за що це нашому минулому? Звідки така зневага до власної історії? Де взялася неувага до спадку – архітектурного, будівельного, культурного?
«А, то ж царське – кому воно треба?» - казали ще якісь 70-50 років тому.
«А, то ж совкове. Кому воно треба?» - кажуть нині.
Вбогий розум породжує очевидне довколишнє убозтво і виправдовує байдужість і бездіяльність. Історію вбивають, вбивають, і вбивають знов і знов.

До речі, в той саме час будинки комусь-таки належать. І цей хтось чекає часу до їх повного знецінення, щоб – чи то знести, чи то продати за копійки як аварійне потрібним людям. І на все це дивиться крізь пальці влада міста, яка мала б дбати про його обличчя. Яка мала б провести моніторинг – чи належно експлуатується власником, реальним чи фіктивним, площа, будівля, територія? Яка має важелі вилучити через певний період часу і повернути громаді спаплюжене дерибанщиками історико-культурно цінне майно. Та ж ні… От і виходить, що  Херсон, який будувався за проектами Растреллі, за кращими петербурзькими зразками 18 століття, нині живе не в стилі класицизм з елементами пізнього бароко, а у бомж-стилі.
Чого дурні? Бо бідні. Чого бідні? Бо дурні.

Нинішні коучі та тренери, коли «прокачують фінансовий та особистий успіх», полюбляють слово «усвідомленість» (осознанность - в рос.мові). Адже без усвідомленості й прийняття себе, зі своїм минулим, предками та помилками, розчаруваннями та провалами, поганими та хорошими друзями, я-концепціями хибними й удалими немає поступу, нема розвитку особистості. Щойно ми зрозуміємо, що в зреченні та засудженні минулого сенсу нема, що немає сенсу в навязливій спробі забути й перекреслити, щойно почнем усвідомлювати (осознавать) і пропрацьовувати (прорабатывать) - життя зміниться. Адже сенс є тільки в усвідомленні та прийнятті, у засвоєнні минулих уроків – це запорука розвитку, шанс вийти з мертвої петлі руйнації.

Може, й будинок Фаоєєва, який, до речі, втратив перестінки та перекриття, але не втратив міцних як фортеця стін та фундаменту – тоді буде відбудований? Може і мрія про вихід до моря, про очищення річища Дніпра справдиться?

Алена Маляренко,фото автора