Одне вам, друзі, хочу розказати,
нічого не збрешу й не утаю:
жили собі давно колись два брата:
один як в пеклі, другий - як в раю.

І пекло й рай - то серце їх живеє.
Бо з ним живемо, у згоді дієм з ним.
Чи то не пекло - серце заздре й злеє,
неначе хмари чорної покрив?

Воно дане не було ж від початку.
Його, неначе глек, наповнив тим,
чого ти прагнув, в чім шукав порядку.
Його ти сам скував життям своїм.

Ось так два брата: жили -вікували.
Один робив і жив легкий як спів.
Його, згадаймо, Авелем прозвали.
Він Бога знав, і Бог його любив.

А старший, Каїн, Бога відцурався:
він милості та щедрих лиш плодів
від Бога хтів. Святого не боявся,
тому нечисті й жертви приносив.

ВІн стати хтів величним і багатим,
то й жертву Богу наче мзду дає,
за те, щоб допоміг побільше взяти.
- Ти спершу серце, - Бог йому, - очисть своє.

Очистить серце? Виплекані мрії
розвіять вітром? Порохом пустить?
Повірить Богу, наче той зуміє
усе пробачити й усе змінить?

Ні! Й  вперше на землі прибрали конкурента.
Яка цинічна і жахлива мить!
Ти думав, Бог не знав того момента,
коли ти зважився його святого вбить?

Чи се допомогло?
- Де брат твій , Каїн?
- Чи я пастух йому, чи наглядач?
- Не крийся, Каїне, не крийся, я все знаю!
І дійсно знає, не втечеш, хоч плач.

Та Каїн біг. Йому земля горіла.
Крізь хмари видно Божеє лице.
А кров від остраху і сорому кипіла.
А гріх щільніш стискав своє кільце.

Йому б не бігти! На коліна б стати
і , сором не тамуючи, кричать:
- Мій батьку! Ти прости мені за брата!
Я гріх свій хочу так спокутувать!

-Я знаю, батьку, знаю як я винен,
прости! - Та на колына вын не став.
І грішник місто грішнеє первинно
на землях зла без Бога збудував.

Ось так і нині: гріх землею водить,
кує крамоли, сіє бруд і злість.
І всі забули, що гряде Господар. 
Що час іде, і він - не забаривсь.

Що ми не зможемо гріхи за мур сховати.
Вже Каїн спробував - одначе не сховав.
Бог за життя міг пошепки картати,
та до сумління й каяття він вголос звав.

То
Та як не встигнеш ти Христа прийняти -
не будеш з Богом Авеля в раю.