Я надто велика для дитинки, надо досвідчена для дівчинки, надто грубезна для наїву, але ж, але...

У моєму серці живе наївна віра у сильного чоловіка. Не для парування з ним, - для опертя. Хочеться не стричати посеред степу скіською бабою - невелика висота, але ж таки вища за чоловіків-ховрахів-байбаків-сусликів, що вигулькують, прудкі та тендітні, і знову, десь щось - зникають по затишних нірах. Хочеться, щоб хай десь там на обрії, але був хтось вищий від тебе і бажано щоб таки чоловік. 

В мене нема манії величі. Я просто втомилася дивитися на захопливо сильних жінок: витривалих і чарівних, а тому кращих за мене. В них вирує життя і сила - в мені глухо відлунює втомлена прадавність. Я хочу, щоб поряд з цими жінками був хтось, хто може перенести їх на руках через найважчі випробування, а не попроситися до них на ручки. Я хочу, щоб зі мною поряд був їтось, з ким пожна помурмотіти про вічність і знати - це не просто слова, це досвід.

А до істуканів з острову Пасхи - так далеко. А до Єгипетських пірамід та барельєфу чотирьох президентів - ще далі. Отак і стою собі, притуливши руки до грудей, і вірю - десь є сильні чоловіки, які можуть бути мудрими друзями, у яких є щось від Адама, від самого Бога.