Відомий тележурналіст - відверто про авторські проекти, трансформацію телебачення, значення нагород в житті. (інтерв'ю Макса Плюща. Підземка)

Корр. - Пам'ятаю Вас ще з програми "Не всі вдома". Напевно ставлення до телебачення змінилось відтоді?

- Ти ж ще малий був... так, "Не всі вдома" наробили шороху. Це був етапний проект, який за рік свого існування зумів вплинути на ціле покоління телеглядачів. Ні до ні після з 16 до 18 у жодноі програми подібних зашкальних рейтингів не було. Моє ставлення до телебачення з того часу змінилося. Менше романтизму, менше прямого ефіру, точніше, його після того у моєму житті майже не було. А прямий ефір кайф, екстрим, найцікавіше, що може бути для телеведучого. Це зараз є у кожного смартфон і ти можеш стрімити залюбки і будь-коли. Але то не телебачення - з підготовкою, драматургією, зусиллями десятків людей. Телебачення втратило монополію на передачу інформації. Інтернет став конкурентом і вбивцею якості контенту. Але я намагаюся свою роботу виконувати з душею і на рівні, у мене іншого виходу немає, бо ім‘я, репутацію не можна паплюжити халтурою.

Корр. - Ще раніше були програми "Юнацьке ток-шоу Вибрики" та "Клас-юніор-бізнес". Чому обрали саме молодіжний напрямок передач?

- Випадково. Ще на початку третього курсу, у 1989 році, повернувшись з армії, я захотів працювати у штаті на телебаченні. Адже мої доармійські однокурсники за два роки моєї служби вже там були, працювали в ефірі. Місце редактора було у дитячій редакції, я погодився. Так у моєму житті виникла молодіжна, підліткова тематика. Через два роки, на початку 1992 року, ми придумали гру для юних підприємців "Клас-юніор-бізнес", далі особисто я у 95 розробив юнацьке ток-шоу "Вибрики".

Корр. - "Вибрики" була номінована на премію "Золота ера" як найкраще ток-шоу. Пізніше стали репортером на одному із провідних каналів. Грубич з того часу махнув на розважальні молодіжні проекти?

- Ні, то розважальні проекти на Грубича махнули). Криза 98 року змусила керівництво "плюсів" закрити надуспішний молодіжний проект "Не всі вдома", бо треба було тупо скоротити людей. Так буває у бізнесі і житті. Півроку я був без роботи, а сім‘я вимагає капіталовкладень. Безоплатно з дружиною Світланою у цей період знімали для УТ-1 проект "Точка на мапі". Врешті опинився на ТСН, завдяки Олександру Роднянському, який побачив у мені потенціал репортера. Відтак з розважальним телебаченням ми розлучилися, почався новий етап.

Корр. -  Трохи вели ранкове шоу. З 2007 автор та ведучий програми "Смачна країна", а з серпня того ж року стали керівником та ведучим проекту "Знак якості". Особисто мені мені здається, що ці задуми Вам вдалися!

- Вдалися. Дякую долі, що подарувала такі шанси. Єдине, що швидко припинилося ведення «Сніданку з 1+1», але власники мають право міняти команди, звільняти одних і брати інших. Натомість у мене відкрилися нові вікна можливостей.

Корр. -  Маєте нагороду від премії Телетріумф у номінації «Репортер». Для Вас важливі відзнаки?

- Важливі. На жаль, це інколи заважає, бо викликає заздрість. Мені, наприклад, досі муляє, що я не заслужений журналіст України. Пунктик. З іншого боку, геть без амбіцій кар‘єру теж не побудуєш. Тут важливо почуття міри і ступінь культури, виховання. Сподіваюся, що моє марнославство у межах допустимої похибки.

Корр. -  Вдячний за відвертість! Відповідаєте без кривлянь типу "похвалу не люблю" і таке ін. З жовтня 2018 року ведете проект "Польова кухня". Розкажіть коротко.

- У мене була співпраця з департаментом новин "1+1", ми знімали документальний фільм зі мною як автором і ведучим. Досі цей проект не втілено. Але мене запросили на роботу як журналіста. І ми разом із керівництвом ТСН вигадали формат "Польової кухні". "В нас, в першу чергу, не кулінарний проект. Для мене це можливість поспілкуватися з людьми, почути їхні чаяння і спробувати дати рецепт вирішення цих негараздів. Мені здається, що якщо спочатку нагодувати людей, вийде більш відверта розмова. І хоча кожен розповідає про свою маленьку проблему, вона є близькою для багатьох українців в інших куточках країни», - коментар каналу 1+1. Тож у кожній програмі глядачі матимуть змогу скуштувати найсмачнішу місцеву страву та отримають вирішення реальної людської проблеми.

Корр. -  У скількох містах вже були?

- Побували у десятку населених пунктів: Брацлав на Вінниччині, Іванівка на Одещині, Ічня на Чернігівщині, Вашківці і Розтоки на Буковині, Стебник (Львівщина), Ковель (Волинь), Малин ( Житомирщина), Полтава, Тараща і Фастів на Київщині. Далі буде...

Корр. - Завдяки таким проектам і таким людям як Ви змінимо щось в країні! Досить чекати змін та покращень від когось!

- Так я не сьогодні змінюю, а з молодості і щодня. І не лише я. Багато вже змінилося. Україна вже не така, як була 30 років тому.

Корр. - А по світу їздите?

- По Україні в усіх областях бував по багато разів. По світу менше. Моя вада - незнання мови. Це професійний і життєвий гаплик. Половину можливостей втрачено і втрачається. Бо ти за кордоном як напівлюдина. Серед найвіддаленіших країн був у США, Аргентині, Китаї.

Корр. -  В 2015 році вийшла Ваша книга "Смачна країна". Це кулінарія?

- Книжка не кулінарія, точніше, не лише кулінарія. Швидше культурологія, народознавство, збірка бувальщин, бо за кожним рецептом історія того, як я про нього дізнався. Будемо готувати, а заодно окультурюватись.)

Корр. - Одну книгу маєте? Нові не плануєте?

- Правильно! Нові не планую. Життя підкаже. Я не вважаю себе письменником. У свого одногрупника Кокотюхи хліб не відбиратиму.)

Корр. - Дякую за цікаве інтерв'ю, яке Ви дали з великою долею авантюризму!;)

- Тобі дякую за приємну розмову! Успіхів!)

Спілкувався Макс Плющ (МП)