"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& журналістика & Я-блог & Звернутися до Бога українською

Звернутися до Бога українською

25.03.2017 22:12

* * *
Україна - не влада, що знову міняється,
що мутує, ламаючи клятви й системи.
Україна - це ми, якщо ми залишаємся,
щоби жити в любові на власних теренах.

У повазі і прощі - до брата і друга,
у роботі в мозолях, щоб знову підняти
рідний дім. І у нім щоби під виднокругом
чесно жить українцем і чесно вмирати,

переходити в світло - від світу людського,
і єднатися в небі в народ-універсум.
Тільки нині є шанс обізватись до Бога
українською - земно, дитинно і чесно...


- - - - - - 

 

Чомусь написалося саме так. 

У час нинішньої патріотичної істерії мені пригадалася давня розмова із євреєм-християнином, Олегом Андрійовичем (тоді він звався так) . Та перш ніж розкажу про це - трошки передісторії, згода?

Мій співрозмовник виховувався у типовій радянській атеїстичній родині, у дусі інтернаціоналу. Потім прийшли 90-ті, ейфорія від волі змінилася жахом від руїни, й навалою релігійних течій. Саме тоді він опинився у протестантській євангельській церкві - теж доволі космополітична, зорієнтована на проповідь  і об'єднання на основі вищих, понаддержавних й понадполітичних цінностей, спільнота.

Тут сталося його перше диво: для світських людей, виснажених "совком", для людей, що нишком виховувалися православними бабусями, але до віри прийшли щойно, так само як і для досвідчених баптистів та євангелістів, які "наїлися" державних твердинь по таборах та тюрмах, ця церква  стала світом спокою, в який проникали й абсолютно вільно обмінювалися уявленнями та традиціями усі - від місіонерів з екзотичних далей та з високорозвинених країн і до бабусь із глухих українських сіл, які вчили іноземців пекти великодні паски і вимовляти "сало" і "борщ" правильно.

А тепер друге диво, з якого й вийшла та сама розмова.
Олег Андрійович, пробувши у такій церкві, де ніхто не отримував зарплатні за церковну діяльність, а навпаки, усі несли десятину й підтримували бідніших членів спільноти, раптом вирішив заснувати свою. І не якусь, а національну, Єврейську. Мессіанську. Церкву євреїв, які сповідують не юдаїзм, а Христа розіп'ятого.
Чому? Як?
Звідки ця думка прийшла до голови українсько-російського єврея-екс-комсомольця та космпополіта? Яка в тому потреба?


Ці питання ставили йому всі знайомі по церкві, по світському життю. Звісно, й мені теж це було цікаво. І коли він, отримавши благословіння, залишав ту церкву і йшов засновувати свою, відбувся круглий стіл, з чаєм та печивом, і він відповідав усім.

Я не буду вдаватися в тонкощі, щоб не збрехати, бо мені на той момент було 16 чи 18 років, і я багато чого не пам'ятаю. Але врізалася в пам'ять така фраза "Я зрозумів: не тільки євреї - вибраний народ. У кожного народа - своя історія взаємин з Богом, своя місія для людства. Ваш народ - теж обраний".

Далі він казав щось про килим всесвіту, де кожен народ - це кольорова нитка, вплетена саме так, бо інакше не буде спільного, єдиного візерунка.
І дозволю собі процитувати по пам'яті не точно, але так, як я на той час зрозуміла його слова, і чим була вражена:
Ви, українці, так легко відмовляєтеся від себе заради чогось. Але ж Бог чомусь дав вам при Вавилонському змішуванні мов - саме цю мову. Дав сформувати саме таку культуру. Накреслив вашому народові саме такі випробування. Чому ви не хочете дізнатися в Нього, для чого це все? Чого Бог від вас хоче і якими вас бачить? Чому він вам дав саме таких сусідів?

З ним засперечалися, що  Христос, мовляв, вищий за ту чи іншу традицію. І що для Нього нема "ані елліна, ані юдея". І що не варт, "узявшись за плуга, озиратися". І що слід залишити "мертвим ховати своїх мерців", забути бабусині традиції та йти , зрікшись усього, до нового світлого майбуття... І все це було правильно, але від цього відлунювало християнізованим комунізмом - радістю перекреслення минулого життя, мов чернетки, заради шансу чергової спроби почати його з чистого аркуша, наче наново.

Може це й добре. Може для когось, не обтяженого корінням і зайвим знанням, так і треба. 
А що робити тим, хто вже ЗНАЄ, якого він роду-племені? Невже вічно шукати винних і плакатися на долю?
Ні, час дізнаватися, для чого в Божому задумі з'явився твій народ. Чому він скоїв ті чи інші помилки, чому коїть їх знову і знову.
Саме так. А не  "ХТО ПЕРЕД НАМИ ВИНЕН?" як ми це любимо.
Саме "ДЛЯ ЧОГО, БОЖЕ, ми через це пройшли і ЧИ ТІ ВИСНОВКИ ми з цього зробили".

Без цих питань і відповідей ми не дізнаємося, якою ниткою - чорною чи червоною, жовтою чи блакитною - вплітається історія України і її народу у Всесвітній килим людства. Не зможемо виконати свою частину візерунку. Не змодемо прийняти той факт, що нитки чужих народів так щільно й рясно то проходять під нашими, а то накладаються густо й притлумлюють. Не зможемо побачити цю величну картину в цілому - Божими очима.

То не хай не спокушає нас ані чергове зречення минулого (провина самих перед собою від цього не зникне), ані бажання знайти винного - навіть найвинуватіший не продовжить класти нашу нитку і не прибере своєї зі світової палітри. І нехай завжди залишаються ті українці, які тут, на подарованій Богом землі, ткатимуть надалі історію України. Так само як і най живуть з миром ті, хто утік від труднощів тутешнього життя й тепер чесно вплітається у візерунок іншого народу.

 

Тільки тоді у нас з'явиться можливість без істерик і доведень, у чесній праці тут, на землі, звернутися до Бога українською. Бо там, на небі, у вічності - хто зна, яка мова буде? :)

Ось такі думки посіяв у моє серце Олег Андрійович, який навіть не знаю як і зветься нині у своїй мессіанській єврейській церкві. Дякую йому.
Бережи боже Ізраїль, народ Твій.
Бережи Боже Україну, народ Твій.

календар

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31