"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& спецпроекти & Спецпроект АRT-ОГЛЯД & Тату «Башти» на тілі літератури ще не завершене

Тату «Башти» на тілі літератури ще не завершене

13.03.2019 09:48

Слова «люди витримали – не витримав бетон», адресовані кіборгам донецького аеропорту, стали крилатими. Саме їх узяв за епіграф для своєї короткої повісті «Башта» (в оригіналі «Башня») молодий і яскравий письменник Костянтин Капошилін. 

(К. Капошилін, фото Віктор Братан)

Автор відомий в Херсоні епатажними віршами, культурними, соціальними та мистецькими провокаційними акціями. І здавалося б, сподіватися на серйозну реалістичну прозу було не варт, але він спробував - і вийшло досить переконливо.

У повісті, яка побудована у вигляді розповіді від першої особи (головний герой – кіборг Андрій з позивним «Еколог»), багато психологічно точно відображених переживань, промовистих описів та реалістичних побутових деталей, які дають можливість відтворити картину життя там, на передовій. Ми зустрічаємо головного героя  в напівзруйнованій башті аеропорту, він – снайпер, який протягом чергувань  «зачищає» територію від супротивника, бере участь у атаках, спілкується з побратимами та полоненими. А у вільний час набиває собі тату у художника, майстра-волонтера, що наносить зображення башти, яка стала життям, роботою, сенсом, світом Андрія. Виникає цікавий паралелізм: чим довершеніше стає тату на спині Еколога, тим зруйнованіша реальна вежа, яку він охороняє. І коли татуювання завершене, завершується і місія – башта падає під градом обстрілу.

Протягом усієї повісті Еколог ділиться чи то з собою самим, чи то з умовним співрозмовником враженнями і думками про те, чим нині живе: про свою страшну військову роботу, про війну. Ми ніби спостерігаємо разом із ним у приціл за цілим світом – і бачимо рівно стільки ж, скільки бачить і герой. Формально сюжету нема. Є зміна картин і подій. Вони, мов у комп’ютерній грі, пересуваються з кожним рухом очей головного героя, акценти зміщуються. І так створюється дуже суб’єктивна і дещо хаотична панорама, деталі якої можна розглядати безконечно, але часу на це – обмаль.

Організація тексту у вигляді то внутрішнього монологу, то спогадів, то звернень до умовного співрозмовника чи адресата водночас і посилює враження, що ми стежимо за страшною комп’ютерною грою, і робить текст схожим на щоденник, надає йому виразних сповідальних інтонацій. Мабуть, саме тому окреме і символічне місце в повісті посідають реальна сповідь священникові і лист, адресований невідомому школяреві (бійцям надійшла посилка у вигляді дитячих малюнків, і кожен написав листа подяки авторові свого презента).

Але на цьому формальний реалізм завершується. Автор, який багато спілкувався із бійцями АТО і правдиво відтворив у тексті елементи їхніх розповідей, поєднати у цілісну картину почуте не зміг. Там, де сюжет потребує динамізму, він вдається до притчових елементів. Там, де важлива точна військова термінологія та фразеологія, він стає лірично-описовим і неконкретним. Там, де можна  розкрити ситуацію, він підміняє аналіз спрощеними, майже казковими філософемами, дещо інфантильними і гостро суб’єктивними протиставленнями. При чому, вдаючись до дещо наївних і нав’язливих евфемізмів, як то: поганий чужий цар - і хороші бойові побратими, «ті, хто почав стріляти першим» - «ті, хто повинен берегти мир зі зброєю в руках». У них подвір’я брудні – у нас чепурні, вони хочуть ходити строєм – ми хочемо бути вільними, вони всіх ненавидять – ми всіх любимо тощо. Ще кілька таких протиставлень – і суворий правдивий світ уже розпадається на романтичне «благородні ми і підступні вони». Відтак, цілком реалістичний і сильний за задумом твір поступово перетворюється на кольорову контрпропагандистську картинку для класної години.

Евфемізми, повтори, спрощення та постійні комусь щось пояснення шкодять не лише мовленню і стилістиці, а й композиції, виразності образів персонажів,  сюжетові – він пробуксовує на постійних, дуже подібних одна до одної, сентенціях. Герої у цьому романтичному словесному місиві виглядають лише солдатиками, розставленими на позиціях. Їх різнять малопомітні зовнішні риси та деталі біографій та характерів: хтось розуміє сучасне мистецтво, а хтось ні, хтось хоче в мирному житті продавати кавуни, а хтось – медовуху. Економіст розповідає про це у тій саме манері, у якій Еколог писав листа дитині. Загалом, і решта персонажів немов шаблонні - всі ніби говорять одним голосом, мають один словник, один погляд, не важливо, чи то священник, чи школяр, чи то боєць, чи художник, чи росіянин, чи українець – всі однаково філософствують, менторствують, емоціонують, мов клони самого автора.

Відсутність редакторської правки і коректури посилює враження від тексту, як від сирого, зробленого поспіхом, на емоціях. Є помилки, орфографічні та пунктуаційні, багато тавтологій, стилістичної невпорядкованості - вживання канцеляризмів і пафосних емоційно-оцінних штампів, дитинної лексики поряд із науковою. Немов би автор і всю свою «Башту» хотів написати у вигляді листа, адресованого дитині, що подарувала солдатові свій малюнок.

Отож, сильний задум, справжній експресіонізм, вольові персонажі, хороша знахідка із двома вежами – одна руйнується, інша залишається назавжди в серці й на тілі - губляться під уламками надміру емоцій, зайвих слів та стилістичних хиб. Так буває, коли пояснити хочеться більше, ніж змалювати, а обґрунтувати – дужче, ніж створити. І саме це завадило текстові відбутися повноцінно, художньо. А проте, він має потужний потенціал перетворитися і на хороший кіносценарій, і навіть згодом - на повноцінний роман.

Війна, втрата, смерть і біль – найстрашніші процеси, які завжди будуть знаходити відображення в літературі. Їх відбивають, щоб усвідомити те, що сталося, осмислити, проаналізувати, винести уроки. І те, що зрозуміти й відбити у художньому слові складну ситуацію, в якій живе Україна останні роки, беруться не тільки знані майстри слова та професійні пропагандисти, а й автори-початківці – знак того, що ми живемо і дихаємо в одному ритмі, маємо спільні болі, а значить і вихід шукаємо разом. То  резюмувати хочеться словами: наївна актуальність не зашкодить.
Хоча… тату башти аеропорту на тілі сучасної літератури у виконанні Костянтина Капошиліна я суб’єктивно  вважаю незавершеним – чи стане авторові снаги повернутися і виписати гідно?

із вдячністю авторові за подаровану книгу,
за небайдужість та чесність у висвітленні
непростої теми,Олена Маляренко

календар

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031