"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& спецпроекти & Різні проекти & Спецпроект Приватна Урбаністика. Мій Херсон

Спецпроект Приватна Урбаністика. Мій Херсон

15.07.2018 12:07

Херсон: мрії та марення від заснування до сучасності

 

Херсон — моє місто сили й слабкості водночас.
Наше з ним містичне число — 78: він заснований 1778-го, я народжена 1978-го, і щороку ми святкуємо восени цю співзвучну річницю разом, відкриваючи сезон у храмі Різдва Богородиці, закладеному греками та болгарами в старому місті теж у 1778-му.

Херсонські сезони

Тут осінь напрочуд довга й тепла, різнокольорова. Від 50 відтінків зелені вона неквапно переходить до гри жовтою палітрою, далі червоною, брунатною і тільки потім, майже в грудні, сірою.
Тут рідко буває зима, а якщо й починається, то після Старого Нового року. Сніг випадає частіше на Водохреще чи на 8 березня, ніж на 1 січня.
А ще тут майже не буває весни: уявіть, ще два тижні тому пронизливий річковий вітер пробирав до кісток і здавалося, що термометр показує не –2, а –20. Аж ось скрізь зелене листя, бузок збирається квітнути, хоча до травня ще тижнів три. Ще день-другий — і вже спека під +30, і вже летить вербовий і тополевий пух...
Отже, Херсон — це територія літа й осені. Інші сезони тут лише гості.

Херсонські мрії

Коли місто виростало з дрібних поселень майже 240 років тому, воно мало стати потужним портом у дельті Дніпра за найкращими зразками модних та іменитих італійських зодчих. Озирніться на старі будівлі: Купецька гільдія, Яхт-клуб, Міська дума, Інститут шляхетних дівчат, Казначейство, Бібліотека (нині центральний РАГС), вежа Блажкова, готель із янголами на даху, Шахово-шашковий клуб, Адміністрація портів — у них іще живе той час, той дух класицизму й навіть пізнього бароко, привезений переселенцями, німцями-лютеранами, православними греками, італійськими католиками, масонами. Де-не-де на спорудах прозирають таємні риси й знаки: у порепаних колонах, у занедбаній ліпнині, в обличчях каріатид та атлантів, у мозаїці.

Але грандіозна мрія не справдилася. Дніпро виявився тут замілким для промислових важких суден, і плани звести велике європейське портове місто перенесли до Одеси — за тією самою моделлю, яку в мініатюрі випробували тут.

А що Херсон із його довколишніми островами? Він так і залишився мрією про маленьку Європу на березі могутньої річки. Може, колись мрія здійсниться? То вже завдання для нашого покоління.

Символи живі та загублені

Літнім херсонцям не дають спокою величні примари минулого: заводи й фабрики, кінотеатри, дитсадки в старовинних будинках, філармонія, будинок офіцерів. Усі вони були й зникли, перетворилися на руїну посеред жвавого сучасного міста.

У молодших теж є свої спогади: я пам’ятаю озеро з лебедями, великий зоопарк у Гідропарку, дерев’яні скульптури чудовиськ і казкових персонажів у парках, дитячі кав’ярні, зручні міські пляжі, які помалу щезали або перетворювалися на комерційно привабливіші об’єкти.

Але є й живі символи міста. Один із них — старезний дуб у парку, який за роки свого існування носив багато назв: Олександрівський, Міський, Ленінський і от нарешті Шевченківський. Те дерево можна обійняти тільки вчотирьох. Під ним призначаються всі побачення, якщо інших спільних орієнтирів закоханим із різних районів міста не знайти.
— Де зустрінемося?
— А давай під дубом?
І зустрічаються…

Поруч є ще один парк зі своїм символом — старовинною брамою міста, зведеною ще у XVIII сторіччі. Раніше він звався Комсомольським, а нині Міська фортеця, бо його контури збігаються з межами колишнього укріплення. Тут збереглися і фрагменти стін-валів, і ворота, і собор-фортеця ім. Св. Катерини, і поховання воєначальників, і фортифікаційний колодязь, який, за легендою, слугував таємним виходом до Дніпра. Тут добре думається про минуле, бо кожен камінець має пам’ять.

Є в Херсоні ще один символ — годинник. Його голос можна почути, якщо опинитися між двома музеями, на дорозі до порту. Вежа на будівлі художньої галереї ім. Шовкуненка (а колись це була ратуша) говорить голосом пісні «Ой Дніпро, Дніпро». Її видзвонює старовинний механізм, який наслідує голос справжньої дзвіниці. Він багато разів ламався, кілька разів думали, що замовк навіки, але ж ні, звучить.

 

Комусь із молоді це не подобається: «Несучасний музон», «Що за поховальні звуки?» — кажуть вони. Але погодьтеся: для сучасних трьох чи чотирьох акордів є свої місця. Приміром, такі як новий херсонський феномен ТРЦ «Фабрика», гіпермаркет, що утворився на місці колись легендарного бавовняного комбінату. Або ще один — Урбан Сад, креативно-розважальний простір на території цехів знаменитого раніше комбайнового заводу. Хай сучасність звучить там. А в тому, як від вежі колишньої ратуші містом до самісінького Дніпра линуть у повітрі урочисті акорди дзвонів, виспівуючи ім’я своєї річки, є щось містичне. Вежа не просто повідомляє про час, вона його пов’язує в один потік, у суцільне «тут і зараз».

Херсон — місто перехресть

А ще Херсон — місто перехресть: архітектурних, культурних, географічних.

Візуально він поділений на сектори залізницею, Дніпром, кількома магістральними вулицями, що поновили віднедавна старі назви: Потьомкінська, Соборна-Грецька, Перекопська, Старообрядницька, Театральна...

Цими перехрестями розвозять вантажі, рушають мітингарі й учасники парадів, прогулюються містяни. Навіть найбільший із туристичних фестивалів відбувається де? На перехресті проспекту Ушакова та Дніпра, на набережній, теж перехрещеній портовими доками та зерновими терміналами навпіл.

Навіть відносно новий мікрорайон — Таврійський — переділений на частини колишнім летовищем. Зараз територія старого аеродрому — місце дев’ятиповерхівок та потенційних забудов. Але ще живі люди, які пам’ятають: наприкінці 1970-х тут сідали літаки, що несли небесами херсонців у всі кінці області, України та навіть сусідніх республік.

Ще одне перехрестя в центрі міста — перехрестя часу. Між вулицями Кулика та Молодіжною за радянським довгобудом, що мав стати черговим палацом молоді, а за логікою сучасності перетворився на ще один торговельний центр, ховається старий цвинтар. Тут сплять засновники міста: його перші зодчі та святі, дворяни та купці, покровителі та жителі, свої та чужі солдати (похований навіть цілий польський гарнізон!).

Їхню вічність охороняють церква Всіх Святих і сонячний годинник Джона Говарда, під яким знайшов свій вічний прихисток меценат, лікар, що віддав життя, рятуючи тутешнє населення від епідемії. Його пам’ятають, але спогад — річ нематеріальна: місце поховання Джона Говарда, як і старий цвинтар за ним, занедбані й не надто прикметні порівняно з торговельним центром, що виріс перед ними. І цей занедбаний спокій, зруйнована велич передають якнайкраще стан міста нині: сумна краса перехідних часів, сповнена надій на відбудову.

Подорожан тут зустрічають голуби, чайки і платани

Я пам’ятаю, як у дитинстві, вперше виїхавши за межі міста на кілька тижнів, поверталася до Херсона. Мені було років чотири, надворі була весна — кінець травня. Вокзал, сьома ранку, місто тільки прокинулося — прохолодне, сонне. І голоснішим за дзижчання тролейбусів, перегукування диспетчерів, шурхіт двірників та розмови людей було туркотіння сизих херсонських горлиць. Як вони мене вітали!

Будете на нашому вокзалі зранку — дослухайтеся: вони й тепер зустрічають кожного гостя, вітаючи ніжною голубиною мовою: тур-тур-ту...

Пригадую, ми були без речей. Тато посадив мене на плечі, і ми рушили просто від вокзалу проспектом Ушакова в центр. На балконах типових п’ятиповерхових хрущовок тоді квітнули мозаїки, на стінах сталінок вражали пишною ліпниною виноградні грона, герби та чаші. Обабіч тротуару височіли платани й погойдували на вітрі колючими зеленими кульками плодів, шепотіли листям, скидали кору, відкриваючи душу…

Нам треба було звернути неподалік центрального ринку й ЦУМу (а вони тут справді поруч, у самісінькому центрі), щоб потрапити додому. Але ранок був таким хорошим, що ми пішли аж до Дніпра — лише 25 хв пішки від вокзалу прямо вниз. І там, сівши на сходи під стелою з барком «Товариш» (корабель — це ще один загублений символ міста), занурили ноги у воду й годували чайок хлібом, який завжди залишається після подорожей.

Я добре пам’ятаю той ранок: за спиною місто, перед очима очеретяне царство плавнів, над головою платани, на бруківці птахи, під ногами Дніпро, у якому купається небо…

Таким і є мій Херсон: час, мов кору платана, зірвав із нього ошатність, але це не назавжди. Бо душа міста збереглася, вона відроджується неквапно в нас на очах, творить нові пам’ятки та легенди.

Ви обов’язково відчуєте свій Херсон, якщо повільно поблукаєте містом. Від вокзалу до набережної, завертаючи на вулиці Старообрядницьку, Перекопську, Соборну, Суворова, Театральну, Портову, Богородицьку, фотографуючи старі будівлі, пригощаючись кавою під платанами, слухаючи голос річки, що ось-ось, за кілька кілометрів, увійде в море.

І потім, згадуючи це місто, скажете: я був тут, я сюди ще повернуся…

 

Олена Маляренко для http://m.tyzhden.ua/PrivateUrbanStudies/216744
Фото автора, а також Інни Юрової, Олега Ліщенко

календар

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031