Нарешті на тварину, яка через бурхливий норов узяла в заручники все село, знайшовся покупець. Ситуацію вирішили, щоправда, не так, як хотілося б. 

Читайте :Неcпроданий бичок тероризує село – що робити?

У попередньому матеріалі ми змалювали скрутне становище, у якому через відсутність попиту опинилася господиня худобини.
- В кого питати ради? – подумали ми, і зв’язалися з аграрною партією на Херсонщині.
Чи їх діяльність на благо селян – тільки піар, чи вони таки зможуть зарадити лиху й зробити реальну корисну справу?
Виявилося, що можуть!

На диво, нашу інформацію сприйняли серйозно. Протягом 3,5 годин для строптивого бичка знайшли покупця, який  готовий був їхати по худобу і запропонував хорошу ціну – 30 грн за 1 кг живої ваги. Це на 4 тисячі більше, аніж пропонували власниці раніше!

З такою радісною звісткою ми стали зв’язуватися із жіночкою, але…
Поки ми їй телефонували, вона уже здалася під тиском людей та обставин і встигла спродати бичка за безцінь – по 15 грн за кіло, усього за 12 тисяч. 
Чому так? Просто людина не повірила, що на її скаргу знайдеться відповідь і вирішила не чекати. А шкода.
Перекупники ж спрацювали оперативно, побачивши що, у ситуації виник резонанс. Власне, таке відчуття, що ціну збивали й доводили господиню до зриву навмисно. Тим більше, що такі випадки – не поодинокі. Крупні фермери уже навчилися налагоджувати зв’язки із покупцями та замовниками. А от дрібні господарства, якщо не кооперуються й діють самотужки, не маючи зав’язків, щоразу опиняються в умовах, аналогічних описаним.

Утім, в даному конкретному випадку довести щось ми не можемо, отож залишимо як припущення. А з питаннями: "Чи можна якось у принципі вплинути на ситуацію зі збутом? Як діяти маленьким господарствам?" - ми звернулися до Миколи Халупенка, керівника осередку аграрної партії на Херсонщині, досвідченого господаря-сільгоспника й товаровиробника. І ось який коментар отримали:

Дійсно, для багатьох сільських сімей Херсонщини основним джерелом надходження коштів є виробництво і реалізація продукції тваринництва, а саме молока та м’яса. Але через недосконалість діючих ринків збуту м’ясної продукції, низькі закупівельні ціни, покупець не має можливості вигідно продати вирощену власними руками продукцію.
Ключовою особою на селі є голова ОТГ, сільради, або староста. Саме вони повинні займатись розвитком кооперативів по переробці і реалізації м’ясної продукції у свої місцевості, та допомагати селянам, щоб в подальшому не траплялись подібні випадки.
Мені шкода, що жіночка не дочекалась нашої допомоги та втратила частину коштів.  

Ось така думка. Такі поради.

Сподіваємолся, що місцеве самоврядування нарешті зверне увагу на дану проблему. Аграрна ж партія, як ми відчули по даній конкретній ситуації, не буде стояти осторонь. Приємно, що вони займаються не тільки клуарними й передвиборчими справами, не тільки агітують, а й діють у громадах. Бо роботи багато: зневірені селяни, як бачимо, навіть руку допомоги узяти не готові – вагаються, побоюються, ображаються, що їхні проблеми винесені на загальний розгляд, і - втрачають гроші.

Олена Маляренко