Друге жовтня за новим стилем - день смерті Івана Мазепи, найсуперечливішої постаті в історії України. Одного з найбагатших і найосвіченішіх наших гетьманів, людини, яка випередила свій час за якістю та інтенсивністю мистецького, приватного та дипломатичного життя. Людини, осягнути  роль і значення якої в історії нашої держави не можуть і донині.

Найчастіше обговорють питання: чи мав право Мазепа вести сепаратні переговори за спиною у свого вчорашнього союзника - Москви? Чи виграшною була його стратегія для України? З політичної точки зору - і право мав, і виграти міг. Тим більше, політика - не етика, не він один вдавався до такого типу перемовин. Принаймні, я так бачу собі здалеку і підсумовую. Тому я хочу поговорити зараз не про це, про інше. Про внутрішньо державницьку спадщину, поведінкову естафету гетьмана, передану нам. Згода?

Нині, коли йду вулицями і бачу білл-борди та політичні плакати, коли слухаю промови "гетьманів та вождів" нашого часу, коли знайомлюся з їхніми на  100% виграшними для країни стратегіями, а особливо коли чую упевнені заклики "вибери - або, або! третього не дано", я згадую Івана Степановича. І його широковідому свого часу у вузьких колах української еліти промову "Ми стоїмо з вами, браття, між двома проваллями"... 
Символічно, чи не так? От і ми - стоїмо. Тому давайте з нею познайомимося.

читати тут: https://day.kyiv.ua/ru/article/panorama-dnya/mi-stoyimo-teper-bratiie-mizh-dvoma-provallyami

Цікава, мудра, несподівана промова. Глобальні, непересічні, виважені роздуми, справжня "багатоходовка", здавалося б? 
Але за нею - крах...
І потім колегам з Європи "та іншим підписантам" - було вже не до гарантування прав та домовленостей щодо України й гетьмана. Та й самому гетьману - не до дипломатії.
Замість затулити собою свій народ, взяти відповідальність на себе, прийняти гнів свого вчорашнього приятеля Петра самому (не тому, що винен, а тому що так - мав би вчинити справжній лідер, а не кинути корабель, який тоне, напризволяще) старий гетьман тікає від вихованого ним же "государя".
Того самого Петра, якому він "скормив" непокірну козацьку верхівку (доносам Івана Мазепи є чимало підтверджень, у тому числі й на тих, хто до нього, до шведської компанії, хотів зробити крок геть від Москви та відірвати Україну від Росії).
Того саме Петра, якому він, Мазепа, сам відправляв на будівництво Петербурга "цвіт нашої нації", козаків, як зараз люблять говорити.
Того саме Петра, чию жорстоку і запальну вдачу він уже пізнав на собі. Знав, але залишив йому на поталу свій вірний і прекрасний Батурин...Навіть Мотрю Кочубеївну - ще одна обговорювана тема, коли йдеться про Мазепу, але ми не будемо про це. Проо Батурин - він палав кілька днів, і страшною смертю гинули його люди, перетворюючись із українців - на малоросів і мазепинців...

Цікаво, нам що - "пороблено" на мудрих, освічених, висококультурних стратегів, які абсолютно не мають відповідальності перед власним народом? І не мають до нього жалості? Проте мають сильніший за земне тяжіння інстинкт до самозбереження?
Згодом, так само, по-мазепинськи, вчинив мій улюблений письменник, але неулюблений політик Володимир Винниченко. На початку ХХ сторіччя. щойно вмерла Директорія, (але ж не вмерла України ні слава, ні воля, так?) він уже опинився за кордоном і звідтам писав своє критичне, високополемічне "Слово за тобою, Сталіне!". І передавав "на батьківщину" книги. Знаючи: усі, кого ловили в Україні із цим текстом, зазнавали репресій, гинули. Сам же він - зберіг своє безцінне життя. Мабуть, для нащадків?
Дивина: це ж він свого часу так добре, либонь, співав "душу й тіло ми положим" разом із Симоном Петлюрою - теж голосистий був чолов'яга, кажуть. І теж утік за кордон, щоправда менш успішно за Винниченка. А от в Україні "класти душу й тіло " чомусь не став...

Уже потікали до кращого закордонного і безпечного життя сміливці, що валили "режим кривавого януковича". Не всі, звісно, навіть не половина. але дуже багато.

Цікаво, хто тепер із наших вождів готовий втекти, якщо провалиться його стратегія розвитку? Стратегія перемог та реформ?
Невже і ці, що прийшли з мріями про величну та велику Україну, теж не збираються нічим в її ім'я жертвувати? Невже й вони пожертвують тільки нами, українцями?
Самі ж, сказавши про свої два провалля" - теж, якщо не дай Боже, припече, втечуть у Ясси, Бандери, Париж, Нью-Йорк, на Піринеї, Апеніни чи в туманні Альбіони? Залишивши символічні тутешні "Батурини" з родинним розписом церков своїм опонентам?

Таки Мазепа не був зрадником Петра. Він просто був іншим політиком з іншими цінностями та іншою батьківщиною. А от Україну він, мені здається, підвів - і сучасну йому, і сучасну нам, бо започаткував тенденцію спритних та кмітливих лідерів, здатних вчасно втекти Хоча, можна назвати це іеакше: він просто, по-європейські кажучи, емігрував туди, де його досвід оцінять по достоїнству.

Таки варто молитися за гетьмана Мазепу, за його неспокійну душу, яка знову і знову надихає наших політиків так служити Україні, щоби вона - палала, не заживаючи.
Вони спочатку продають її сусіднім державам так, як і Йван Степанович, а потім з-під них визволяють - нашою ж таки ціною.

Не знаю, права я чи ні. Правда, не знаю, час покаже.
А промову Мазепи варто почитати чи послухати - якісна дипломатія, що не кажи. На віка - і зараз актуальна...

Олеся Штефан