"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& спецпроекти & Спецпроект АRT-ОГЛЯД & Літературна критика - безцінна. Доведено "Сталкерами" О.Гунька

Літературна критика - безцінна. Доведено "Сталкерами" О.Гунька

12.03.2019 07:35

Віршована збірка "Сталкери по крові" нашого земляка, журналіста, поета, філософа Олександра Гунька підкорила читача, який шукає простої та глибокої премудрості. Недаремно вона приресла йому Міжнародну літературну премію «Сад божественних пісень» імені Григорія Сковороди за 2018 рікЗайвим доведенням непересічності цієї поетичної книги, презентація якої відбулася позаторік, є розлогі рецензії, повноцінні літературно-критичні роботи - жанр, погодьтеся, уже широкою аудиторією підзабутий. І тим не менше, "Сталкери" Гунька надихають... Жива поезія здатна оживити і літературну критику.
Знайомтеся із оглядом Олега Василишина та Ігора Фарини.

Детальніше ро презентацію читайте тут: Подія тижня: у Херсоні пройшла презентація книги про нинішніх "сталкерів" 

Прочитане. Вираження з космічним колоритом (Гунько О. Сталкери по кров: поезії. – К.: Український пріоритет, 2017. – 120 с.)
Коли читаємо літературну періодику, то радіємо великій кількості неперебутніх творів авторів. І жалкуємо, що не всі вони удостоюються уваги літературознавців та критиків. (Зрештою, останніх почасти можна зрозуміти. Через перекоси в розповсюдженні видань нерідко неможливо все уздріти. Та й часу не завжди вистачає.)
Вирішили по-своєму поборотися з цією несправедливістю і відгукнутися на тексти ще нерозпіареного літератора. І звернули увагу на книгу віршів Олександра Гунька, версифікаційні спроби якого неодноразово з’являлися в «Літературній Україні». Бо не могли збайдужіло пройти повз цікавинки. «Таймер твоєї свободи Стукає сталлю степів», «Душу, небом вповиту, Я ношу, наче стяг».

Спочатку гадали, що порозмірковуємо над темами творів. Себто зробимо спробу поділити оприлюднене на громадянський, філософський, пейзажний та інтимний види лірики. Тим паче, що тут є чимало підстав для розмислів. Скажімо, у вірші «Іловайськ» читаємо: «Крізь поразки і зради сталлю серця свого наливайсь, територія правди і сумління твого – Іловайськ». Болісні слова про війну на східних рубежах нашої держави. Але висвітлення теми в даному випадку має особливість через призму власного сприйняття, що є дуже важливим.

До речі, це можна проілюструвати і на прикладі інтимної лірики. «І як тепер благословити Бентеги всіх своїх прощань, Коли у нашої молитви Неперекладена печаль?». Мабуть, є вдатності і тоді, коли звертатися до філософської чи пейзажної лірики. Але… Вважаємо, що написане нами не дасть змоги змалювати картину у всій повноті через густе переплетення мотивів. Тому вважаємо за доцільне зробити наголос на виражальності.

Чи не на перший план виходить метафоричність мислення… «То вселенських очей безодні затулятимуть всі шляхи», «Скапує неба сльоза, Мов мироточить осанна», «І кожен із них без потреби Зірки у долонях затис», «Вітри зачинені на засув, І тиша спить, забувши страх», «І хто налив притьма цикути У келих ніжної яви», «І всі дороги крізь екстрим Нанизані на чотки», «І наші відчахнуті крила Кружляють над пам’яттю рук», «Виходять сторіччя із доменних печей»… (Великим, очевидно, вийшов перелік. Але ми процитували лишень по одній цікавинці з кожного розділу. І їх може бути більше, що агітує за необхідність присутності метафоричності, бо саме вона робить тексти привабливішими.)

Ви, напевно, помітили, що в деяких метафорах порівняння стали її складовою. Чи не тому з’являється підстава говорити: таке поєднання – своєрідна "фішка" цього поета? Хоча порівняння є цікавими самі собою: «І тоді проникають у душу найдрібніші деталі життя, розкидані в істині, мов кінцівки по мінному полю», «І в серці жалі, мов кинджали», «Коли ти дух свій запустив, Неначе маніфест», «І полин за полоном, Наче пам’яті тромб», «Як сажа днів, мені здригнувся простір», «Цей біль трипіль, як Божий здогад», «Очі стають німими, наче дзеркало суті», «Прийдуть рядки нам забійні, Наче обійми обойм». (І знову доводиться говорити, що це – лише часточка вдатних порівнянь.)

Зацікавлюють і образи, серед яких виділимо наступні: «поети життя», «пам’яті здиблений меч», «неба секрети», «отари дощинок», «сомнамбули сторіч», «алібі утіх», «містерії нестями», «ячання вітряків». Гарно, правда? І це при умові того, що не доводилося шукати підтверджень для висновків. Вони ж бо траплялися на кожному кроці: «вибухівка історії», «альбом забуття», «космічний блюз», «лаштунки нашої мети», «плетиво огуди», «вогнища злих утіх», «небес розгніваних цунамі», «алхіміки болю». Перенасичення образністю? Та не буває такого! Якщо образні зблиски допомагають небуденному висловленню думки, то вони стають органічною частинкою твору і природною складовою поетики. Це і маємо у віршах Олександра Гунька.

Це, між іншим, можемо простежити і на основі заглиблення у слововживання. Адже у буквотворах бачимо літеросплетення з ознаками нелогічності, рідковживаності: «нереспубліка», «байдужжя», «розцифрує», «придиби», «відлунки», «плеканець». Цей перелік, мабуть, варто продовжити: «зсіромашений», «надиханна», «очужиниться», «понищення», «відлука». Доплюсуємо сюди і тяжіння автора до діалектизмів та старослов’янізмів «ґвер», «чвир», «ворожда», «погорда». Ще, либонь, слід мовити про розширення поетичної лексики за рахунок прозаїзмів та іншомовних слів, значення яких віршник розшифровує у примітках до книги. «Може, душу твою вивертають Перелітні шляхи наверле… Якщо ми не в дорозі до раю, Значить, нам і у пеклі незле». Оте «наверле» дисонансує у сприйнятті? Та зазирнімо у словничок наприкінці видання і дізнаймося, що воно означає «навиворіт». А тепер ще раз вчитаємося у текст. Все стало на свої місця? Органічність ще незнаного допомогла.

Висловивши ці думки про метафоричність, порівняльність та слововживання, задумуємося над тим, що без них так привабливо не виглядало б «населення» віршів, до яких відносимо дерева і рослини, звірі та птахи. «Ось і знову кричать глухарі над печалями», «Під сакурою п’ють саке, Уже приправлене зорею», «І волхв сидить у позі вепра Із кам’яним різдвом очей», «Спіткнувся мій кінь на підкові», «Три зозулі з поклоном», «Осідлаєм своїх биків», «Тоді ще причали звучали І коні ще чалі паслись», «І Праарія квітне у наших очах волошковими чарами»…

До «населення» віршів належать небесні світила. Але тут ситуація є  особливою. Згадки про галактичні об’єкти знаходимо чи не у кожному творі. «І на летовищах століть Лежить обвуглена хмаринка», «Тінь Вітчизни видовжується щодня під крилами Сонця», «Безоднями дме від зірок», «І висповідували зорі Всі таїни гріхопадінь», «Це зірка у серці тремтливо зійшла», «Я колихаюся між Сонцем і Місяцем…» Чи не можна казати, що звернення поета до космічних символів є ще однією творчою своєрідністю Олександра Гунька? Правда, за усім цим приховується непростість. Дехто навіть натякне на кроки до штучності. Та не думаємо, що такі «розумування» є логічними. Бо на авансцені часу має переважати глибина вираження теми, а не доторки до неї. Зрештою, це доказують вірші Станіслава Бондаренка, Романа Вархола, Володимира Осипчука-Сковороди. Нагадаємо, що перший з них є неперевершеним оспівувачем урбаністичних мотивів. Княжі часи, козаччина і Лемківщина – найосновніші теми у віршах Романа Вархола. Трепетне ставлення до давніх вірувань характеризує поезії Володимира Осипчука-Сковороди. Але існує все ж заковика. Якщо вищезгадані автори вже повністю віддані своїм темам, то в Олександра Гунька вона, образно мовлячи, лишень стартує ракетою дивовижних слів у небо читацьких сприймань.

читайте також: "Сталкери" Олександра Гунька. Краєзнавство Таврії

Якщо усі ці моменти однозначно говорять про виражальність, то є аспекти з помежів’я цього оціночного напрямку та тематичності. Невипадково так кажемо. Приміром, поетичні богошукання – один з аспектів філософської лірики. Але вияви божості – й відображення мислевисловлення, яке не може обійтися без цікавих метафор, порівнянь, образів. «Боже, твій сміх спопелив Наші омріяні страти», «В’яже Ісус мовчазний Невелемовності гуки», «Всі шляхи, що в глетчану алею вростали, Ще, о Боже сторукий, у небо подовж». Хіба не видно цього у вказаних мотивах?

Актуальним у розповіді про перетини тематичності та виражальності є й творче прагнення до афористичності. «Та і проливши краплі крові, не знатимем ні волі, ні снаги, ні стихлої мелодії прощання», «Наступити на горло Власній пісні – ще гірш», «Лиш геній в чужому різдві Життя залишає без болю», «Нам час не виліпив погруддя, Щоб наші долі зберегти», «Як істина зіб’є мене із ніг, Тоді я плазуватиму за нею», «Воля – це птиця не свійська».

Потрібною у даному випадку є і розмова про культурологічні аспекти. Та не тільки тому, що на це вказує цикл «Постаті». У ньому, до речі, знаходимо присвяти Євгенову Плужнику, Миколі Хвильовому, Лесеві Курбасу, Володимирові Свідзинському. Названо лише частину із 16 імен. Але вони – промовисті, як і думки з віршів: «О як, о як тебе, Вкраїно, Знайти навпомацки між ватр?», «Надламаний місяць мовчання Для плеканців долі…», «На барикадах «Березоля» Лунають оплески дощу», «І на привидах болю постануть пожежі». Важливі культурологічні аспекти прозирають і з епіграфів до віршів. Окремі посилання на рядки з текстів Павла Тичини, Миколи Біденка та Анатолія Бахути говорять самі собою. Як і розмисли, пов’язані з індійською філософією та ведичними знаннями. Хоча, можливо, не варто натякати на це. Бо в свідомості помітного числа сприймачів ще з тоталітарних часів утвердилася думка, що начитаність письмака є злом і ним не варто захоплюватися. Не смішіть! Ніхто ж, приміром, не дорікає хірургові за операційне вміння, набуте від досвідчених лікарів. Так має бути і в літературі. Має твір культурницьку основу? Та це – право автора. Лише його! А вже читачі визначатимуть, цікаве воно чи вторинне і не варте уваги.

Зрештою, культурологічні акценти у творчості Олександра змусили задуматися ще і над різноформ’ям. Скажімо, твір «Лорка» написаний у формі сонета. Щось схоже є у диптисі «Олександр Довженко». А «Пабло Пікассо» – верлібр. Існують у книзі й інші подібні приклади. Тішить те, що маємо у «Сталкерах по крові» і верлібровий цикл, і поему-цикл. Щодо останньої, то тут маємо поєднання верлібристики та білого і римованого вірша, хоча перша переважає. («А в заповіднім степу прокидаються завтрашні мева і замішують нас у ночвах галактик», «І світильники на горі притягають дороги хресні»). А, може, віршник у наступних книгах здивує іншими поєднаннями?

більше поезій Олександра Гунька читайте тут: Клуб Поезії. AlexGun

…Напевно, ми зачепили не всі аспекти. Та проблеми у цьому не бачимо. Бажаючі можуть доповнити, якщо збагнули, що варто припасти до поезії вихідця зі степової Херсонщини.

 

Олег Василишин, кандидат філологічних наук,
Ігор Фарина, член НСПУ
фото - Олена Маляренко

календар

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031