"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& журналістика & персоналі-Я & Куди приводить любов до книжок

Куди приводить любов до книжок

01.03.2019 20:10

Мою сьогоднішню співрозмовницю користувачі інстаграм знають як shafran_knigoman. Валерія Шафранська створила свій книжковий блог у цій соцмережі, коли її донечці виповнився всього тиждень від народження. Читання книжок із дитинства було улюбленим заняттям Валерії, а блогерство допомогло не лише поділитися цим захопленням з іншими, а й знайти чимало однодумців. Блог молодої матусі нині налічує більше тисячі читачів, а її думка цікавить українські видавництва, котрі надсилають свої книги на огляд. Про це вона розповіла мені за чашкою кави.  До того ж, напередодні весни херсонська блогерка підготувала для нас підбірку літератури для весняного читання.

- Лєро, розскажіть, будь ласка, як почалося Ваше захоплення книжками. Що для Вас означають книжки?
- Моє захоплення читанням почалося ще у шкільні роки, мабуть, у класі п'ятому, коли серед інших предметів з'явилися  уроки зарубіжної літератури. На літні канікули мама завжди брала список рекомендованої літератури. Так до моїх рук потрапив роман Вальтера Скотта «Айвенго», котрий ледь не відбив бажання читати, оскільки геть мені не сподобався. Можливо, на той момент я була ще не готова до такого серйозного твору. На виручку знову прийшла мама, порадивши прочитати книгу Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». З того часу я і захопилася літературою. А ця історія й досі відноситься до списку найулюбленіших.
Читання для мене – не просто змога гарно провести час. В кожній книжці я наче відкриваю світ, у котрий повністю поринаю, проживаючи життя разом з її героями. Вважаю таке заняття найкращою інвестицією часу, навіть якщо книга художня, а не навчальна. Зрозуміло, що з читання виносиш тільки користь. Я вже мовчу про те, що це і словарний запас, і кругозір, і, звісно, – задоволення. Тепер такі часи, що негативу в світі вдосталь, а в книзі завжди можна знайти щось позитивне. Я настільки люблю читати, що навіть веду записи прочитаного. Такий собі щоденник, в якому виписую цікаві вислови, цитати, описую героїв.

- Ви ведете цікавий і яскравий книжковий блог. Як Ви захопилися блогерством? Чому вирішили цим зайнятися?
- Я створила блог буквально після народження донечки. Однією рукою колисала дитину, а в другій тримала книжку. Мені дуже хотілося поділитися з кимось  своїми роздумами про прочитане. Започатковуючи блог, шукала однодумців. Тому вирішила звернутися до інстаграм. Почала вести свою сторінку, експериментувала з фотографіями, текстами, рубриками. Спочатку читачів було небагато. Потім натрапила на спільноту « Община читающих баришень» в соцмережі. Там щомісяця обирається твір, який читає вся спільнота, після чого його обговорює. Це і надихнуло мене серйозніше взятися за власну сторінку. Я старалася і тексти детальніше опрацьовувати, і фото вдосконалювати.  
Тепер радію, коли люди пишуть в коментарях, що їм подобається. Те, що мене читають, на мої пости реагують, додає наснаги вести блог.  На превеликий жаль, зараз не часто зустрінеш читаючих людей. Моя мама працює в школі і розповідає, що діти не дуже цікавляться книжками. Тому мета мого блогу – допомогти іншим зрозуміти, що література і читання – це не нудно.

- Крім читання і блогу, чим займаєтеся по життю?
- Я – лікар-психіатр. Закінчила інтернатуру і до декретної відпустки встигла півроку попрацювати в психіатричній лікарні, що в селищі Степанівка. Дуже люблю і психологію, і психіатрію. Крім того, мені до душі різні хобі. Захоплююся вишивкою хрестиком, стрічками, бісером. Нещодавно почала малювати аквареллю і відкрила для себе фетр. З нього шию своїй донечці іграшки. Мені цікаво все нове, я швидко захоплююся, пробую себе у всьому. Навіть з маленькою дитиною намагаюся знайти час на хобі. Це вдається завдяки плануванню та часу, котрий відводжу для себе, коли чоловік приходить із роботи.

- Це, мабуть, важко – поєднувати і материнство і хобі?
- Я дуже вдячна своєму чоловікові. Він мене підтримує в усьому. Хоча йому ще ж треба витримати всі мої забаганки (сміється).

- Блог такий стильний, що одразу помітно: над ним працюють. Скільки часу йде на підготовку? Яких коштує зусиль і Вам, і Вашому чоловікові?
- Мені дуже пощастило з другою половинкою, тому що не всі чоловіки підтримують своїх жінок та їхні починання. А мій допомагає в усьому. Над фото ми зазвичай працюємо разом, особливо коли він фотографує мене. Я дуже вибаглива. Над предметними фотографіями також чатую довгенько. Весь свій час намагаюся планувати. Завжди складаю список, розкидаю завдання по днях. Те, що запланувала, намагаюся виконувати.
Коли працюю, мені ніхто не заважає. Фотографія дається важче, ніж текст.  Маю багато різного реквізиту для цього. На балконі є навіть спеціальна шафа, де все зберігається. Писати мені набагато легше. Прочитала твір – і одразу записую враження. Потім редагую і все. А ось фото треба гарненько продумати, щоб передати настрій та атмосферу, пов'язану з текстом. Я – не фотограф, але стараюся. І якщо порівняти з тим, що було на початку, то, думаю, прогрес помітний.  Інстаграм – візуальна соціальна мережа, де спочатку звертають увагу на картинку. Якщо вона зацікавила, то людина і текст прочитає. Як тільки я почала працювати над зображенням, прийшло більше людей. Тепер вони знають, що я ще й пишу і вже звертають увагу не на саме фото, а й на зміст посту.

- Я також звернула увагу на те, що Ви не просто подаєте фото і свою думку про книгу, а ще й ведете діалог, ставлячи своїм читачам запитання.
- Так. Хочеться спілкування зі своїми читачами. Отримувати зворотній зв'язок, поради чи побажання, знати, що читачу цікаво зі мною – найвища нагорода! Це неймовірно мотивує, заряджає натхненням та новими ідеями.

- Усі книжки про які пишете, Ви купуєте.  Як до цього ставиться чоловік?
- Спочатку трішки бунтував, а тепер звик. Зараз сам слідкує за видавництвами, нагадує про чергове замовлення. Буває, що автори або видавництва пропонують співпрацю. Дають свою літературу на ознайомлення. У видавництві «Наш формат» я була контрольним читачем. Мені, як лікарю-психіатру, надіслали книгу про охорону психічного здоров'я в умовах війни. Там було два томи, понад тисячу сторінок. Я її опрацювала і написала рецензію. Пишаюся тим, що там надруковано моє прізвище і вказана подяка за допомогу в її виданні. Зараз ці дві книги займають почесне місце на книжковій полиці.

- Ви тут поєднали любов до книг і читання з основною професією.
- Так. До речі, у блозі нещодавно вийшла рубрика, в якій я з точки зору психіатра аналізую поведінку героя.  Намагатимуся і далі описувати психологічні особливості портретів літературних персонажів. Це нова задумка. Ще не зустрічала, щоб хтось так прискіпливо аналізував літературного героя в інстаграм.

- А що вважаєте найважливішим для себе в блогерстві? Кількість читачів?
- Я не женуся за кількістю. Вважаю, що той, кому цікаво, буде мене читати. Тому нікому не нав'язуюсь. Хочу створити коло, де всім буде комфортно. Цифри не настільки важливі. Набагато цінніше вступити в діалог з кимось, почути іншу думку. Завдяки моїм читачам, які дають поради, я відкрила для себе багато нових авторів і творів. Планую і далі розширювати свій читацький кругозір.
Також важливе досягнення у блогерстві, коли до тебе звертаються видавництва й пропонують книги нових авторів. Зараз дуже багато молодих і цікавих письменників, але не в кожного є можливість свої твори поширити так, щоб їх помітили. Тому і просять блогерів прочитати й розповісти про них іншим. До блогу я мало читала українських авторів. А тепер почала знайомитися з творчістю вітчизняних письменників та поетів.

- А чого більше у Вашому арсеналі: прози чи поезії?
- Мабуть, прози. Хоча поезія також є. Нею теж більше почала цікавитися, коли створила свою сторінку.

- Чи є у Вас власні секрети успішного блогера?
- Бажання – це, мабуть, більше шістдесяти відсотків успіху. У мене так вийшло. Просто треба любити те, що робиш. Не боятись зробити перший крок. Я довго вагалася, але зробила і побачила , що воно того варте.

-  Яка Ваша улюблена книжка?
«Тріумфальна арка» Ремарка. Равік – мій улюблений герой, мабуть, на все життя. Хоча він депресивний і ніби загублений у своєму часі. Але разом з тим у цій книзі мені все подобається від початку і до кінця.

- За рік скільки найбільше прочитали книг?
- Мій рекорд – сто книг за рік. Це було минулого року. А в цьому вирішила трохи збавити темп, не гнатися за кількістю, а смакувати. Коли за кількістю женешся, то не завжди встигаєш прожити книгу в емоційному плані. Тому в цьому році вирішила взяти шістдесят видань. Але вже, напевне, прочитала тридцять (сміється).

- Порадьте, будь ласка, книжки, які особливо приємно прочитати навесні.
До такого переліку можна віднести дитячі книги, класику, фентезі та навіть детектив. Література, яку читаєш навесні, має пробуджувати дитячі спогади, змушувати посміхатися, викликати бажання мріяти, вирушати в шалену мандрівку на зустріч новим враженням. Ці історії я читала в різному віці, але всі вони запали в душу.

«Мій дідусь був черешнею» Анджели Нанетті – тепла, душевна притча про сімейні цінності. З безпосереднім дитячим гумором, емоційним сюжетом та щирими героями. Чудовий представник дитячої літератури.
«Смажені зелені помідори в кафе»Зупинка» Фенні Флегг – роман про важливе й актуальне. Він переносить в атмосферу Великої депресії, Ку-клус-клана, расової дискримінації. Цей твір, насамперед, оптимістичний, багатогранний, про добро у всіх його проявах. Він вчить бути щасливими і любити життя, яким би боком воно не повернулося до нас.
«Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича підійде тим, хто шукає пригод. Це переказ подій часів Національно-визвольної війни та Хмельниччини в жанрі казки, козацького фентезі. Юний герой в компанії козака-характерника має врятувати Україну за допомогою ключа, що сходить на землю один раз на кілька тисячоліть. Він протистоїть всім нечистям, аби пронести це знамення в пошуках того, хто вирішить долю українського народу. Лишень уявіть собі, які пригоди та випробування чекають його на шляху до мети!
«Лист незнайомої» Стефана Цвейга – новела про сильне, руйнівне, безсмертне, й, на жаль, невзаємне кохання. Історія сумна і трагічна. Проте вона вражає силою почуттів, які не кожному дано відчути. Цей твір можна віднести до тих класичних творів, які ніколи не постаріють.
«Короли Молдаванки» Ірини Лобусової – надзвичайно колоритний ретророман із життя дореволюційної Одеси. В ньому сплелися детективна інтрига, неповторна атмосфера старого міста, гумор місцевих жителів, розбірки кримінальних авторитетів, безліч таємниць та злочинів, які читачу потрібно розгадати.
Тож бажаю всім приємного читання!

Cпілкувалася Тетяна Гладиш,
фото зі сторінки  Валерії Ткаченко

 

календар

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031