"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& журналістика & Я-блог & Як пройти через пустелю

Дві поезії про Незалежність і трошки їх тлумачення. Один вірш я написала у 1999 році, під вибори, під час полеміки - кучма-симоненко-чорновол-вітренко, а потім дошліфувала його.Ось він:

* * *
В доме рабства огурцы и дыни
в доме рабства сливы, словно мед.
Так зачем уходим мы в пустыню,
где никто не кормит и не ждет?

Для чего, дома свои оставив.
движемся на встречу всем ветрам?
Или Бог, которого так славим,
новый дом в песках воздвигнет нам?

Но - идем... Оазис и оазис
трудно оставляем позади.
И вот-вот победы песня станет
стоном в остывающей груди,

и вот-вот открыто, не украдкой,
по-собачьи поглядим назад...
Где-то там, за скинией-палаткой,
мясо кур египетских едят...

Возвернемся?...

Огурцы и дыни...
кнут и пряник,
отруби и гнет...
Из-за жаром дышащей пустыни
Ханнаан обещанный зовет.

 

Інший - доробила напереодні Помаранчової рволюції. І там теж -пустеля і втома.

* * *
Тоненька смужка на піску
слідами губиться в барханах.
Є сонце, впечене в мозку,
є рот, роз’ятрений, мов рана.
На кожен рух є біль новий,
на кожен крок є згад поразки.
У обважнілій голові
гуде оази владна казка.

Ліниво дивиться варан,
стриба від сміху ігуана -
долає він новий бархан,
неначе обшир океана.

І тиче пальцем саксаул
в скорцюблену, солону спину…
Він тінь, мов хрест, в оази мул
у розпачі безмовнім кинув,

та не упав – стої - стоїть,..
хита - хитається від спраги:
нехай ,.. ще трохи ,.. лише мить,
збере думок архіпелаги,

і, відштовхнувшись від землі,
хай не злетить – здола тяжіння,
і спрагу спокою й палку
оази спрагу в шлях відкине!

Попри те, що про мене, як про автора й людину, часто пишуть і кажуть як про сепаратиста - я ніколи ним не була. Я є людиною, яка хоче єдиної вільної України, об'єднаної на основі волі, поваги, демократії та врахування ментальних та культурних особливостей областей та регіонів - бо вони є, і нехтування чи спекуляція ними веде до протистоянь та збройних зіткнень. Доведено нашою історією.

Мені подобається Незалежність в принципі, України - тим більше. Це рідкісний і безцінний дарунок нам - про нього мріяли і за нього вмирали й убивали.
Але до нього в комплекті нам не дані ані ситість, ані спокій, ані добробут - може й були, але зараз їх нема і годі говорити "та якби, та аби". "Маємо те, що маємо". І це - навіть зараз - не найгірші вихідні дані.

Чомусь, на початку шляху, ми обрали собі небезпечний символ, яким повсякчас спекулюють політики, політикани, оратори та літератори - як Мойсей водив 40 років по пустелі, так і ми підемо: погані вимруть, вірні й вільні залишаться. І забуваємо: жоден Мойсей не був таким безжальним у формулюваннях. Згадаймо: євреї просили м'яса - він молив Бога і давав їм м'ясо, вони хотіли хліба - їм дана була манна, хотіли води - відкривалися джерела зі скелі посеред пісків. І тим не менше, він їх вів - а вони повсякчас озиралися назад, але - дійшли...

Варто визнати це і не картати - людина завжди буде озиратися на той дім, в якому їй було спокійніше. Це може бути батькова хата, радянський союз, єгипет - бо це ж людина, а не ідеологічно програмований кіборг. Тому, навіть не бажаючи увійти у ту воду вдруге, навіть розуміючи, що це неможливо, навіть пам'ятаючи зло, яке було разом із морозивом (ковбасою і хлібом за копійки, безкоштовним навчанням і лікуванням та видачею кому - квартир, а кому - ГУ Лагівських нар) - людина порівнюватиме.

Чому? Бо приймати власні рішення, особливо невдале за невдалим, - це виснажує. Розуміти, що хтось їх приймає за тебе - невдале за невдалим - обезкрилює. Й інколи хочеться, аби прийшов якийсь інший хтось і прийняв їх, ці правильні рішення, за тебе і для тебе...От тоді заживем!

Щоправда, мрієш про доброго чарівника, сильну мудру руку, а приходить тиран і диктатор - зазвичай саме так буває із мрійникамив історії.
Вона порівнюватиме ще й тому, що тоді вона була молода і сповнена надій. А зараз - стара та розгублена. Поділіться своєю мрією - дайте надію, не судіть...Витрачати енергію на висміювання, боротьбу чи осуд минулого - не варто ще й тому, що так, замість взаємодії, народжується протистояння. Так сіються розколи і взаємний гнів між прошарками населення: ті, що пам'ятають, стають об'єктами ненависті для тих, хто не знає, про що вони кажуть. І... хіба ми нагадуємо у такі хвилини народ?

Треба йти. Не сперечатися, як було там - а йти, дивлячись вперед, підтримуючи тих, хто засумнівався, показуючи їм на свій манкий обрій, розповідаючи про свою мрію (звісно, якщо її маєте, а не імітуєте), роблячи її спільною, а не провокуючи спогади й чвари, а потім і репресуючи за них. Замість тилу ви отримуєте балласт, замість непростого зв'язку поколінь - небезпечне урвище, провалля.

Оте минуле, яке ми тягнемо за собою вже 27 років, робить нас повільними і злими. Ставлення до нього робить нас роз'єднаними. МИ вже не поважаємо отця і матір, бо вони кажуть нам неприємні речі про якесь інше життя. Ставлення до минулого -їх справа, а наше ставлення дотних - вже наш гріх. Залиште їм їх переконання необговорюваними, жайте говорит и про ваші мрії - і вони це зроблять. А на що гаємо час ми?

Я не читала в Біблії, щоб Мойсей збирав мітинги й обговорював - чи піддавати осуду єгипетське минуле? Він НЕ витрачав на це часу. Було- загуло.
Я не пригадую, щоб там влаштовувалися брифінги та дискусії, щоб когось у чимсь переконати - просто ті, хто вірив, вели всіх, навіть тих, хто не вірив і робили все, для їхнього виживання - у єдиного народа не може бути балласту. Натомість, він говорив про новий закон, нову землю, новий народ і молився за нього Богові.

Узяши за аналогію пустелю і вихід із Єгипту, ми загубили десь своїх Мойсеїв, які ведуть уперед, і тому озираємося постійно назад - той з осудом, а той із ностальгією.
А треба йти.
Попереду - Україна, якої ще насправді нема, але якою вона може стати, бо вже є мрія про неї і є прекрасне марево на обрії. І вона буде. Звісно, якщо ми не розбредемося, не повимираємо і не повбиваємо один одного у цій пустелі, яку зробили з квітучого краю власноруч, поки йшли...

Олена Маляренко

календар

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31