Два вірші про несучасність

10.01.2018 19:55

#Хтовсіцілюди
Де ви тепер, хто кричав від душі "юлі волю",
потім навспак вимагав: "хай цю суку посадять!"
Чи не в собі? У який же момент він вас зрадив,
розум? Чи ви не буваєте в згоді з собою?

Що у вас з пам’яттю, люди, що Надю просили?
Проти Росії на площах за неї стояли,
«путін хуйло, відпусти» – гігагерци літали…
Ви ж здобули. Чом не раді? Її відпустили.

Де ті учені, що обрахували збитковість Донбасу,
що про дотації Криму й його непотрібність волали?
О, то тепер москалі відняли капітали
ті, що тримали країну, бюджети і каси?

Їх не знайти, хто казав – Яценюк розумніший!
Меншає й тих, хто плескав Порошенку в долоні.
Де ті, хто вірив що буде Кличко чемпіоном,
в державотворенні? Тихо, сховались мов миші.

Ледь не забула: вам і Янукович здавався
злом не найгіршим. А то здогадались– бандюга!..
Ви й за Союзу кар’єру робили нетуго,
просто тепер десь оті партквитки захарлались.

Я все сказала… Не варто на мене дивитись,
так наче плюнула в душу чи харкнула в серце.
Просто я не розумію: ну де ця береться
чи то безпам’ятність чи кругова некритичність?

Я не суджу – ненормальним не варто судити,
тих, хто суспільно збивається в праведні зграї,
Тих, хто командний, хто хоче й по правилам грає.
Ні, я не можу своій аутичності вчити,
бо не встигаю взуття у повітрі міняти, 
бо незугарна буть модною і провідною.
Можу лиш вірити – буде життя за війною.
Гнівом й прозрінням не дайте своїм управляти.

Й прошу одне: озирайтесь на люстро хоч іно.
І обертайтесь довкола , бо поряд - такі ж бо.
І поправляйте своїй правоті гарні німби
І відпустість: хоч із вами, хоч з ними – а зимно…
-
-
-
-
#Не_в_ногу
Знов сьогодні знайомі ховали онука-бійця
і казали: загинув отам, у твоїх, на Донбасі.
А з Донецька он пишуть: загинула ціла сім’я,
підірвали твої всушники….
Гірко щоразу…
Та пробачте: я з вами не стану на вашу борню,
за ідею не вб’ю, і до помсти не йтиму, зціпивши
зуби міцно. Й шкода мені, що не спиню,
тих хто хоче війни, перемоги, й не зна, що помстившись,
не утішиться… 
Навіть не знаю, як розборонить.
І не можу сказать, хто правий, бо обидва убили,
і обидва страждали, й обидва в війні загубили…
Я лиш можу молитися, витривать і не судить.

Я ридаю з одними – міста, їх життя, їхні діти
Загули у страшенноми вирі боїв та неправди.
Я ридаю із тими, хто у однострої зодітий
йшов на схід мов герой , а додому вертався трунами.

Я чужа є для вас – бо не шлю на «рашистів» прокльонів.
Я чужа єдля вас – бо не лаю «бандер» і «піндосів!»
Я тупенька й для тих, хто скидає вину на масонів,
Що ж погана- нехай. Тільки досить війни, просто досить.

Ні, не хочу права буть, свята або перемогти.
Просто хочу не чути захриплих від клекоту злого.
Справжні люди - ніколи не будуть палити мости
і не рватимуть, поки духовно живі, - по живому.

січень, 2018