Дідові пам'ятки

10.05.2017 12:37

У тій війні брали участь обидва мої діди.

Один - Василь Решетняк (народився на Черкащині, призивався з Кіровоградщини, все повоєнне життя прожив на Херсонщині). Він починав війну як льотчик, але через помилку й канцелярську безвідповідальність керівництва -пройшов штрафбат. Подвигами повернув собі добре ім'я. Повернувся додому у званні лейтенанта, мав нагороди. Помер і похований у Херсоні.

Добре пам'ятаю його казки, ерудицію, м'який гумор, доброзичилвість і спокій, жарти й розіграші, чудовий голос і співи,а ще - страшні шрами від ран і слова "уввва, осколок заворушився". Про війну він намагався не розповідати - так, про польову кухню,про кашу, про привали, про людей, які були поряд- кумедні, анекдотичні історії. Уже згодом мені переповіли, як він брав участь у звільненні в Польщі лабораторії, в якій німецькі та полонені німцями лікарі робили досліди над дітьми. І як після цього, не зупинивши самосуд підлеглих, знову був розжалуваний. Він помер, коли мені було 8, то все, ним розказане, змішалося у моїй голові в один ком - солоне, гірке, таке безцінне життя.

Інший дід - Петро Маляренко, народився на Кіровоградщині, потім працював на шахті 1/1 біс у Макіївці Донецької області, на фронті був піхотинцем. Після війни ледь вижив - тиф та туберкульоз. Тому змушений був покинути і роботу, і закіптюжений Донбас, і повернутися на "малу батьківщину" .Інакше б не вижив. Уже там він пережив і репресії, й вирубування садів через продподаток, і голод т.п. - чого тільки не було до часів "відлиги". Я не бачила його ні разу в житті, збереглося одне фото - з батьком на руках.

Війну пройшли два мої прадіди - Дмитро Решетняк, і Пантелей Штефан. Обох знаю за фотографіями й спогадами родичів.
Прадід Дмитро був комуністом, революціонером, головою передового колгоспу на Київщині. На наше сімейне щастя, не брав участні у репресіях і карних операціях проти так званих "кулаків" - ідейність його була совісливою. Він товаришував із такими "зірками радянської літератури" як Петро Панч, Андрій Головко, Степан Васильченко. Бував у нього й Тичина, й Кириленко,й Микитенко. Утім, це не врятувалосвісливого й гостинного прадіда від наклепів та осуду - він пережив репресії та рік ув'язнення ще до війни, у тридцяті, але таки був реабілітований. 


Прадід Пантелей - проста як поле людина, знав грамоту, опанував першу сільгосптехніку, працював у колгоспі. Фото, яке лишилося після нього - з похоронів напередодні війни: він сидить коло труни й дивиться на фотографа й одночасно - на померлого. Дивне фото, пророче. Треба знати тодішні апарати й витримку: мабуть, не досидівши кілька хвилин, прадід повернувся до небіжчика - і у нього на фото зявилося два обличчя. Одне , чітке, дивиться на нас, а білуватий, розмитий профіль захзирає утруну... Він зник без вісти на початку бойових дій на Дніпропетровщині. Баба Мокрина так його й не дочекалася...

Кожен із них цінував чуже життя. Кожен із, навіть радянським - злишався українцем. І ніхто б із них не зрозумів би, чому зараз українець вбиває українця.



Напишіть свій коментар




Введіть число
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.