"

Ікс-кілометр - територія людини

"
[

персональний сайт Олени Маляренко

творчість, журналістика, комунікації
]
& література & проза & Чудернацькі пригоди Обережки та Помагайлика. Фрагмент

Чудернацькі пригоди Обережки та Помагайлика. Фрагмент

20.07.2018 17:39

Дидактична казка з безпеки життєдіяльності з питаннями для обговорення та розмальовками була створена у 2009 році на замовлення ГУ МНС, НМЦ ЦЗ БЖД та міського управління освіти Херсона. Ниче подається фрагмент:

Пригода перша. Порожні будинки та пустирі

У кожному місті, у кожному селі є покинені будинки. Ви їх бачили? Поряд з чепурними світлими оселями стоять вони, потемнілі й перехняблені. Там нічого й нікого нема. Тільки рухи тіней і світла, звуки і шерехи. Вони тамують у собі якусь незрозумілу таїну. Саме тому ці порожні будинки так приваблюють.

Ви самі бували у таких будинках? Напевно ж. А як не бували, то, принаймні, подовгу стояли коло входу, зазирали у вікна, а потім переповідали друзям про дива і страхіття, що населяють такий будинок. Певно ж, потім мама казала, і не раз:

«І близько не підходь до порожніх домів! Щоб і поруч не бачила!»

«Чому, мамусю? Там нічого страшного нема, я просто подивився – й усе. Чесне слово!»

«Я забороняю», – додавала мама, і обіцяла насваритися батькові, якщо буде порушено заборону. Й уся розмова. Дитина ж не розуміє, до кінця не вірить – але слухається (звісно ж, якщо ця вона – слухняна)…

А хочете дізнатися більше, правда? Тож слухайте історію.

Одного дня маленька миша залишилося без домівки. Господарям її старої квартири, загалом милим й щедрим людям, раптом заманулося завести кішку – таку собі гарненьку тваринку. Поки вона була малим кошеням – теж здавалося миші милим. Та згодом кошеня підросло й жити з ним в одній хаті стало не просто лячно, а й небезпечно!

Миша вирішила про це прямо поговорити з господинею: мовляв, вибирайте – або я, або ваш кіт. Та тільки-но вона вибігла їй на зустріч, приємна жіночка вистрибнула на стілець, заверещала як троє, ні, як п’ятеро котів разом, і стала кидати в мишку-сусідку кімнатними капцями.

Потім окрім кота з’явилися в хаті ще й мишоловки. Так і стало зрозумілим, хто тут зайвий. Тож миші довелося шукати собі інше помешкання. Добре що хоч невіддалік багатоповерхівок був звичайний старий порожній дім під знесення. Саме такий, як ті, про які ми щойно говорили. Туди миша й перебрала.

У покиненому будинку було прохолодно, вогко й пахло пліснявою. На мокрих і слизьких на дотик стінах рясніли чорні патьоки. Просто з підлоги з-поміж розчепірених половиць росла блякла травичка, поміж нею сям і там валявся відомий і невідомий мотлох. Коли мишеняткові очі звикли до напівтемряви, побачило воно безліч жучків, хробачків, мурашок, що човгали сюди й туди. На столі лежав зачерствілий кусень хліба. Стояла роздерта коробка з цукром-рафінадом, волглим і посірілим. Людині таке їсти не можна, а от миші – на радість. «Що ж, голодно не буде, – вирішила мишка. – Знайти б іще, де зручно влаштуватись і перепочити. Обережно підемо вперед», – крутнула хвостиком і побігла до кімнати.

- Ой-ой-ой! – скрикнула раптом вона. – Помо… Поможіть!
Мишеня перечепилося об скручений іржавий дріт, боляче дряпнуло бік, мало не впало, а коли ледве вирівнялося, то збагнуло – задня ніжка міцно застрягла у тріщині в підлозі. Смик-смик, смик-посмик – а ніжка не вилазить. Миша спробувала нахилитися, скулитись так, аби прогризти ширшу дірку і визволитися. Та де там! Ніжку затисло десь під самим черевцем – не дотягтись.

- Що ж я тепер буду робити? Як же я тепер вилізу? Як ніжку свою дістану? Ой-ой-ой! Треба ж було обереж-жно, а я… – і заплакала.
- Що тут за Обережка така? Тільки й чути раз по раз «обережно, обережно»! Де вона узялася? – прямо зі стелі до мишки спустився на мотузці-павутинці кумедний рудовусий павучок. Це він і промовляв до неї скрипучим тихим голоском.
- Я? Обережка? Ні, я просто Маленька Мишка, якій нема де жити. А тут іще й – оце! Гляньте. – і мишеня вказало на защемлену в половицях ніжку, розплакавшись гірко-прегірко.

Загалом, треба сказати, миша не довіряла павукам, особливо таким великим. Але зараз… зараз їй просто не було що робити. Будь-яка допомога могла вирішити її долю. Та й павук не став лякати, а ввічливо поцікавився:
- Розгризти дошку пробувала?
- Умгу. Не вихо-… не виходи-и-ить!
- Ну, плакати не слід. Візьми, попий водички. Хочеш цукру? На, під’їж. А я поки обдивлюся й обмізкую, як і чим тобі помогти.

Мишеня заходилося гризти рафінад, навіть про ніжку забуло. А павучок тим часом знайшов великий цвях, загнав його між скіпками, що втримували мишачу ніжку, і став розгойдувати сюди й туди, сюди й туди. Весь цей час він розмовляв з нею:
- Я тут давно живу й не такого надивився. Ти не повіриш. Нещодавно заманулося в цьому домі погратися хлопчакам. Бігали, галасували, ховалися одне від одного. Таку пилюку здійняли – світу білого не видно! Подряпалися тут, викачалися як поросята в багні, й побігли. А один з них біг останнім і, майже отак от, як ти зараз, провалився між східцями. Кликав-кликав товаришів – а ті так сміялися, біжучи додому, що й нічого не почули. Я собі дивлюся і думаю: чим же йому поможу? Він великий, не те що ти. Як би, думаю, йому кого на допомогу покликати…  
- І що?
- Просто таки повезло! Хтось із хлопців забув тут шапку, ото мама його за вухо сюди й привела, шапку цю шукати.
- Вони малюка й помітили?
- Де б то! Він, бідака, наплакався, заслаб і чи то заснув, чи то знепритомнів. Ну, думаю, не помітять його, що ж тоді буде? Тож я спустився до нього і заповз за комірець – полоскотав, полоскотав, а тоді, як він прокинувся, виліз йому на руку. То він так заверещав, мов павуків ніколи не бачив! Я й утік, а люди його помітили. Правда, ледве дістали, й нести прийшлося – ногу він поламав. А проте, добре, що його знайшли, хоч живий зостався. Сам би я йому нічого не вдіяв…


- Ух ти! І що, приходили вони ще? -
 - Звісно ж приходили – хлопчаки! Приходили, гралися. Тільки вже з ліхтариками, з мотузками, з маленькими лопатками про всяк випадок. Як в похід. Та й вели себе розумніше й спокійніше. Правда, як на мене, краще б вони не робили дурниць і знайшли собі місце для ігор деінде: на майданчику чи в дворі. Тут і дах може обвалитися, і стіна впасти – ще привалить. Та й мало ще хто сюди забреде! То страшніше за провалені східці й розщеплені половиці буде. Порожні будинки – діло таке.
- Яке?
- Та вже іншим разом якось розкажу, а поки що – виймай свою ніженьку.
- Овва! Дякую! – звільнене мишеня вдячно глянуло на павучка і спробувало стати на всі чотири лапки. – От так, обережно, обережно… Ой як добре!
- Не болить?
- Не болить, дякую вам!
- Нема за що, я радий, що… допоміг. 

Ой і розумник цей павучок! Він не просто не покинув мишеня в біді. Він зумів маленьке заспокоїти! Тихий голос, лагідні слова, водичка, цукор, розмова, що постійно відволікала від чорних думок, чіткі прості дії – миша швидко покинула плакати і з цікавістю спостерігала, що то буде далі, немов і не з нею сталося лихо. Так і треба вести себе, якщо дійсно хочеш комусь допомогти…

А цікаво, що сталося далі? Розумію. А далі було от що: миша й павучок оселилися під одним дахом. Причепурили собі найбезпечніший куточок, утеплили, укріпили...  І стали жити-поживати і добра наживати, думаєте ви? Не зовсім.

По-перше, вони дали одне одному імена. Мишку відтепер за обережний і боязкий норов стали звати Обережка, а павучка за небайдуже серце і прагнення допомогти – Помагайлик. А по-друге, вони між собою домовилися ніколи не проходити повз чужу біду. І хай би там як, а спробувати надати допомогу. Тож на цьому ще не будемо ставити крапку, бо їх пригоди тільки–но починаються. 

ПИТАННЯ ДО БЕСІДИ ЗА ТЕКСТОМ № 1.
1.  Чи правильно повела себе мишка в незнайомому місці? Як треба було себе поводити? 
2. Яких помилок припустилися діти в покиненій будівлі?  
3. Чому павучок вважає, що порожні будинки небезпечні для дітей?
4. Пригадайте, як себе поводив павучок коли надавав мишеняті допомогу. Перерахуйте його дії і схарактеризуйте їх.
5. Як би ви допомагали тому, хто потрапив би в подібну ситуацію?
6. Що мав на увазі павучок, коли казав «Мало ще хто в порожній будинок забреде! То страшніше за провалені східці й розщеплені половиці буде»?
7. Перерахуйте, у які ігри можна грати в покинених будинках. Подумайте, чи варто це там робити. Де краще проводити вільний час, граючи у ті самі ігри.
8. Чому батьки забороняють дітям гратися в розвалинах? Чи праві вони? 


Для того щоб читати далі, звяжіться із автором:
Олена Маляренко у фейсбук
або напишіть на адресу malyarusha@gmail.com

календар

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31