Флешмоб читацьких зізнань докотився й до мене

01.07.2017 17:18

#13_читацьких_зізнань

Завжди вибачаюся ігнорую флешмоби, але ж мова - про книги! Крім того, й естафету мені передала щиросердна, аж таких не буває, Катеринка. Тому цей я підтримала й вийшов такий собі буквоїдський лонгрід .Отож, зізнаюся аж тринадцятеро разів у тому, що знаю про книги й читання.


1. Хороша книга – це завжди зустріч, яка пахне.
В моєму дитинстві книга завжди пахла – шкірою, доброю фарбою, свіжим деревом. І ще тоді я звикла до того, що з книгою слід знайомитися: вензелі, суперобкладинки, форзаци, портрет автора і хоч одна, але добра ілюстрація, і словничок у кінці - усе це говорить.
Книг вдома було багато, вони стояли на товстих саморобних полицях у два-три ряди – і пахли, і кликали. Але їх здавалося мало, і хотілося купити ще. В спеціальних книжкових магазинах, яких теж було багато, і які теж солодко пахли свіжими книгами, мов випічкою, аж здалеку.
На жаль, зараз книги здебільшого смердять, у прямому сенсі, навіть дуже хороші, а ще вони часто погано переплетені - таку не візьмеш із собою в ліжко, в автобус, в подорож… Може тому я не люблю купувати нові книги, а ходжу по букіністах? І мрію навчитися їх лагодити.
Або читаю в електронці.

2. Коли ти сам собі спойлер.
Ще не вміючи читати, я «нанюхавши собі книгу», несла її до когось із дорослих і просила – розкажи мені, що там. Не прочитай, а саме розкажи. Я вірила, що після такого спойлеру більше розберу сама, залізши з книгою під стіл чи на підвіконня, коли роздивлятимуся букви, вензелі, картинки, і – чутиму запах. Я навіть грала у читання: інколи у дворі з мене підсміювалися - підсували серйозну книгу й казали «прочитай нам цю казку», і я читала – казку про царевичів за книгою «Малая земля» чи "Воспитание щенка".
Всі сміялися.

3. Міфологічна доба читача існує.
Перші прочитані книги (з 3,5 до 6 років), не рахуючи тоненьких дитячих розкладачок видання «Веселка», які я чомусь ніколи не сприймала як книги (соромно, але вони розпатрувалися безжально й перетворювалися на паперові іграшки-маріонетки й театр) – це мій казково-легендарний період. Це «Легенди і міфи Давньої Греції» у переказах Куна, «Русуданіані» з копіями оригінальних фресок замість ілюстрацій, «Рамаяна» з ілюстраціями Світлани Кім, «Молдавські казки», «Казки Буковини», «Румунські казки», «Былины», "История Древнего мира". Я ними зачитувалася, я їх перемальовувала, я їх переказувала і одразу завдяки ним розуміла, що світ – більший за очевидне. І – мріяла зібрати повну бібліотеку казок світу.

4. Є книги що минули, але повернулися.
Серед безлічи прочитаних у дитинстві книг були ті, які я … забула. Вони наче були витіснені іншими, десь ділися з полиць та з пам'яті. І ось недавно, віднайшовши їх на чужих полицях, я мало не заплакала від щастя – я ж їх знаю! Це «Марися і гномики (карлики)», це «Пригоди хлопчика Гугуце» Спиридона Вангелії, «РОБІН ГУД. Переказ старовинних англійських народних балад», «Карельські народні казки», "Девочка-учительница" Успенського.
Мрію поставити їх саме у тому вигляді , як знала у дитинстві, на свої полиці. Здається, світ стане на місце, якщо я матиму старі улюблені книги у себе вдома. А ще дуже люблю, приходячи у гості, бачити ті саме видання, якими зачитувалася – приємні зустрічі: ти знаєш, на якій сторінці яка картинка, і це добре.

5. Наркозалежність від книжок? Хм... Зізнаюся
У мене в юності був період наркозалежності від певних книжок. Вони мене лікували і рятували. У стресових ситуаціях я їх завжди перечитувала. Нічого такого, здавалося б, у них нема, але… 
Це «Дети капитана Гранта» Жюля Верна, «Звіробій» Фенімора Купера (і весь цикл, але особливо - перша книга, де є надія на те, що кожен знайде своє місце у новому світі, але ж…), «Возмутитель спокойствия. Ходжа Насреддин» Л. Соловйова, «Три мушкетера» та «20 лет спустя» А.Дюма, «Лісова пісня» Л. Українки, «Снегурочка» Островського, «Слово о полку Ігоревім» на давньослов’янській, «Король Матіуш Перший» Я. Корчака, цикл про Шерлока Холмса А. Конан-Дойла, вірші Лорки.
Скільки разів я їх перечитувала? 7? 14?29? Не знаю. Я вживала це заспокійливе стільки, скільки мені було треба аж років до 20. Зараз я їх просто люблю, але не перечитую. Чому?

6. Бувала пора нечитання книг, бувала...
Влітку замість книг приходив період діафільмів та журналів. «Юный натуралист», «Малятко», «Мурзилка», «Веселые картинки», «Уральский следопыт», «Крестьянка»: вони лежали трошки - у журнальному столику, трохи –на бабусиних антресолях. Зараз нема тієї квартири - я її продала – нема тих журналів (щось передала до бібліотек, щось здала на макулатуру, бо все перетворилися з часом на мотлох). Але той період життя, ті літа я добре пам’ятаю. І той хаос у голові від перечитаних листів у редакцію, уривків з нових романів, поезій, репродукцій картин, інтерв'ю, текстів нових пісень , візерунків вишивок, корисних порад і перших постерів

7. Коли ти сам собі читацький абонемент
Підлітками ми мінялися книгами. Не назавжди, але, щоб почитати чиїсь – давали свої. Таку ідею на дачі під Херсоном нам підкинув хлопець Костя. Електрики там не було, гас (керосин) бабуся економила. І ми читали книги, які давав нам Костя аж до сутінок, до болю в очах, щоб назавтра виклянчити в нього нових книг. З Костіної бібліотеки я познайомилася з «Президентом каменного острова», книгою «Много разных кораблей», казками Почепцова, Нестайка та Носова, повістями Кіра Буличова, «Гійанеєю» Мартинова, "Девочкой и птицелетом" Киселева, детективами Чейза та Крісті, повістями про первісних людей Покровського та утопіями Обручева, розвідницько-історичними речами Юліана Семенова.
Абсолютно не зайшла мені пригодницька дитяча пацанська література про Васьків Трубачових тощо, а ще – фантастика.
Я до неї байдужа – тут би з цим світом розібратися, а ви мені підкидаєте головняк з планети Катрук. Якось кепсько від того, що й там – бардак…- нє-нє-нє! Я й досі - пас! За рідкісними винятками

8. Я читав, але забув... Так буває не тільки на іспитах
У підлітковому ж віці прочитала залпом базових класиків, повними зібраннями, і російських і українських. Від Пушкіна-Шевченка-Коцюбинського-Толстого-Крилова-Глібова-Гончарова-Гоголя-Нечуя-Левицького-Островського-Карпенка-Карого-Шекспіра-Лермонтова-Гріна і пр. у мені в голові досі щільний дзвін. Все читала – перебувала у дикому й шаленому захваті – нічого не пам’ятаю окрім болю за людстким життям і кількох цитат та дотепів. А от багатотомну енциклопедію тварин і книги про тварин, які читала теж запоєм, пам’ятаю досі) Дивовижно)

9. Як дорослі вчать читати
Батьки і книги – найцікавіше.
Батько був нашим літературним цензором. Він хотів, щоб ми читали про подвиги, про загальнолюдські проблеми, про жертовних і великих людей. Щоб виховувалися. Усі книги, які він вважав шкідливими, неякісними, незрозумілими, - їхали на дачу, порізані на клаптики замість туалетного паперу або мандрували до песі на розпалювання. То вибачте, але японську поезію в російських перекладах, сучасну японську новелу, Мопоссана та Єфремова я читала на унітазі, складаючи пазли і ховаючи непрочитане якомога далі в шпарки у стінах. Було таке.
Пригадую, як мама заледве відвоювала американську поезію в перекладах поетів «срібного віку», «Декамерона» українською, «1001 ніч»- її ми склеїли наново, а от Кіплінга в оригіналі відвоювати не вдалося. Його я читала в українських перекладах, так і не завсоївши англійську..
Мама була літературною стихією. Читалося й переказувалося усе. Це мама вчила з нами напам’ять силу-силенну поезій. І коли вимикали світло – мабуть вся електрика 80х йшла на «прожектор перебудови»? – , ми влізали на одне ліжко і пригадували їх. Ланцюжком, по строфі, або просто перекахували одна одній улюблене. Було цікаво. Хотілося здивувати тим, чого інші не знали. Досі пам’ятаю багато віршів. І перед очима наче фото - обкладинки книг, за якими їх вчила.

10. Ненависть до історичної белетристики.
У 19 років такий жанр як історичний роман викликав у мене остаточний резус-конфлікт. Дякую Пікулю і Загребельному - жирна крапка. Я не люблю це, я цього не читаю. Надаю перевагу документалістиці та мемуаристиці. То всі прекрасні намагання переосмислити історію чийого б то не було авторства, проникливості й красномовства, спроби залізти в ліжка до великих людей маленькими письменниками йдуть повз мене – не люблю, не цікавлюся, не розумію. Белетристика теж… якось повз.

11. Книги що перевертали мій світ і ставили його на місце іншим.
Книги-подиви, які зробили мене читачем, це мабуть, Хемінгуей, Фаулз, Долецький, Камю, Кафка, Кобо Абе, Торгні Ліндгрен, Шукшин, Солженіцин, Амосов, Забужко, Костенко, Улицька, Блажений Августін, Сковорода та Сілуан Афонський, Біблія - від перекладу до перекладу і ще збірка "Рукописи не горять"- розстріляних письменників. Книги-подиви, які порадували мене новим українським – звісно денники Петра Сороки, Жадан з Вольвачем, Володимир Лис та Люко Дашвар, Євгенія Кононенко та Галина Пагутяк. Книги-подиви місцевого виробу – Алла Тютюнник, Кичинський, Марущак.

12. Книг надто багато і надто мало.
Шкода, що книг більше, аніж можливостей їх прочитати. Є автори, яким я так і не надала належної уваги, ознайомившись хрестоматійно, побігла далі, а нині – просто не дійшли руки. Це Франсуа Рабле, Сервантес, Джойс, Ясунарі Кавабата, Григір Тютюнник, Стус. Взагал література середньовіччя й відродження. А є книги, яким і хотіла б надати уваги більше, але – нема як. Досі не бачила нормальних академічних видань того саме розстріляного безсмертя. Я б придбала собі і Домонтовича, і Самчука, і Підмогильного, і Плужника…

13. Автори - це просто автори. Не перебільшуймо.
Книгу переоцінюють. Це давно вже не джерело знань. Це навіть не світ, яким ти можеш поділитися – забагато конкурентних творців дивосвіту в анімації: кіно, мультфільми, комп’ютерні ігри, комікси. То книга зараз - інтелектуальна розвага не для всіх, словесний паззл, який ти складаєш разом із автором. Це й товар, який продається настільки добре, наскільки ти вмієш його подати.
Авторів переоцінюють: вони не боги і не експерти, вони - люди що пишуть слова про себе і про вас. Можна читати усе, чому віриш, усе, що з тобою суголосне, усе що є в інтернеті. Головне, не пропускати незручної літератури – вона розвиває, і не захоплюватися «прикольною» - тупієш. І не вірити всьому, що написано. А ще пам’ятати: письменникові потрібен читач, він аби тримати його увагу, ладен написати що завгодно  
То у кожного є вибір: шукати тих, що не брешуть, чи шукати тих, що збрешуть цікаво - він був і залишається, але тільки в тих, хто читає.



Напишіть свій коментар




Введіть число
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.